Глава 11

Вечір. Тронний зал.

Двоє чоловіків уже сиділи за досить довгим столом, на якому було наставлено купа смачної їжі, смажені креветки, курочка, зі шкіркою карамельного кольору, апетитне жарке, і картопля зі свинячим м'ясом, звичайно, не обійшлося і без солодкого, запах тільки завареного м'ятного чаю розносився по всій кімнаті, а вишневий пиріг, приготовлений за спеціальним французьким рецептом з тонким і ніжним тістом прикрашав середину столу.

Влад із Матьяшем мало говорили, скоріше кожен із них був у своїх думках.

 І тут до них виходити Айгюль, чорна елегантна сукня із золотими вставками на рукавах підкреслила її ідеальну фігуру, поясок на талії був сильно стягнутий, але з диханням не було проблем. На ній були довгі рукавички, по верху яких одягнена каблучка з діамантом, та саму спадкова, яку подарував їй Влад.

Двоє чоловіків одразу ж підвелися зі своїх місць і підійшли до неї.

—А ви і є та Османська султанша? - символічно спитав Матьяш, не відриваючи погляду з її загадково усміхненого обличчя, він акуратно взяв її ручку і поцілував темну рукавичку. — у вас така тендітна рука.

 — А ви той спадкоємець, я багато чула про вас, приємно нарешті познайомитися. -Дівчина посміхнулася, і щоки злегка почервоніли, від такого маленького, але досить приємного компліменту. 

—Як вам у нас? Сподіваюся всього достатньо? Я особисто обирав вам кімнату.

 —Так, дякую, кімната дуже красива і затишна.

—Хм, Айгюль, сідай поряд зі мною -Влад взяв її за руку і вона сіла поряд з ним, навпроти Матьяша. Він посміхався і розглядав дівчину, вона ж відводила очі.

Влад помітив її збентежений вираз обличча, і обережно поклав руку під столом, на її бедро. Айгюль глянула на нього злегка злякано і роздратовано.

—Скажіть, а правда що музика в Венгрії одна з найкрасивіших? - намагаючись відволіктись від усіх цих подій і рухів її залицяльників задала питання.

—Звичайно, -відповів Матьяш.

 — Якщо ви не проти, нехай музиканти зіграють?

—Бажання дами для мене закон. -невеликий ансамбль почав грати ритмічну музику.

 —Потанцюємо? -Влад простягнув руку Айгюль.

—Так, звичайно - вона не сміливо взяла його за руку.

Він пригорнув руками її талію і почав крокувати, один, два, три, і його нога відчулла не сильний, але досить помітний біль.

— Ти не вмієш танцювати, - твердо сказав хлопець.

—Так, ну звідки ж я повинна це вміти? Я не з тієї країни, ми явно не танцюємо з чоловіками.

—Вірно, - він підхопив її за стегна на руки і закрутив під кінець, ніжно поцілував у губи, дівчина посміхнулася і відійшла від нього, тепер їй стало зовсім соромно,але все ж, зібравшись, вони гарно вклонилися один одному і Айгюль поспішила за стіл.

 Раптом двері відчинилися і зайшла дівчина, на ній була сукня європейського стилю, з коротким рукавом і невеликим розрізом декольте, червоного, хоча ні, скоріше темно рожевого кольору. Світле волосся пасмами спадало на плечі, тонка талія, і малі бедра, хоча плаття і компенсувало цей недолік, він все ж був. 

Айгюль обережно дивилась на неї, признатися чесно, коли вона була центральною особою вечора, було краще. Після, вона перевела погляд на свого спутника, і щось проскочило в її сердце, нове відчуття, схоже на ревність. Чому він дивиться на цю дівку?

—Лідія, нарешті ти приїхала! -Матьяш підвівся і слуги накрили місце для ще однієї людини.

—Лідія? -скоріше риторично, але з ноткою здивування перепитав Влад.

 Дівчина елегантною ходою підійшла ближче до столу, сівши на місце Айгюль.

— Владе, ти так змінився, змужнів! -радісно завовала вона, і злегка приобійняла його за плечі, піддавшись імпульсу. 

Султана,  яка тільки хотіла сісти поряд з Владом, заледве не подавилася водою, Матьяш обережно похлопав її по спині.

—Дякую, - чемн і досить мило відповіла дівчина, та посміхнулася, тепер їй теж хотілось, щоб Влад відчув цей банальний укол ревності.

 —А це…? -Сказала Лідія і примружила очі, вдивляючись в обличчя своєї тепер уже суперниці, вона відразу помітила, Айгюль явно симпатизує Владу.

— Це Айгюль, дівчина, яку я люблю більше життя, - відповів Влад і поцілував руку султани.

—Зрозуміло, -закотив очі, відповіла дівчина, і ще раз скосила погляд на Айгюль. Сама вона була повною протилежністю нашій героїні, як зовнішністю, так і характером, хоча ні, де що між ними було однаковим, обидвом подобався цей забитий валашиський князь. 

Лідія відпила вина з дорогоцінной срібної чаші.

 —Може, розкажіть про себе, Лідію? -з усмішкою сказала Айгюль.

 —Я? У мене нічого цікавого немає, все як у всіх, люблю малювати, добре пишу та знаю 5 іноземних мов.

—А чому так мало, я наприклад 12 знаю. - відповіла Айгюль і усміхнулась, на обличчі Лідії з'явилось легке роздратування. 

—Très intéressant, j'aimerais en savoir plus sur vous! (Переклад: -Дуже цікаво, я б хотіла дізнатися про вас більше!) —сказала Лидия і мило усміхнулась.

—Je suis très château de trouver dans ce palais un compagnon aussi doux que toi. (Переклад: Мені дуже пощастило знайти в цьому палаці таку милу співрозмовницю, як ви. )

—Je suis très heureux merci(Переклад: Дякую, мені дуже приємно). -відповіла Айгюль. 

Потім вони розійшлися по кімнатах.

                                                                             * * *

Айгюль уже готувалася до сну, вона одягла білий халат і заплітала волосся в густу, довгу косу, перед нею було велике дзеркало, рамка якого була золотою з маленькими камінчиками різних кольорів.

Хтось поклав руку на її плече, вона зітхнула і різко встала, повернувшись обличчям до чоловіка, який так пізно посмів з'явитися в його кімнаті.

 —Матияш ... Що ви тут робите? Я не помітила як ви увійшли.

Він нічого не відповів, лише повалив її на ліжко, задираючи до верху нічний туалет дівчини, броводив рукою по її нозі, Айгюль стало бридко, а ще більше страшно.