Глава 8

Радо якраз повертався до палацу, і боляче схопив її за руку.

 —Ай ... Ти що зовсім вже з глузду з'їхав? Ти що собі дозволяєш -обурено кр икнула вона і зробила спробу вирвати руку, але він ще сильніше стис її, від чого султана стисла зуби.

— Незабаром ти станеш моєю дружиною  - він усміхнувся, спостерігаючи за різко змінючимся виразом її обличчя.

– Ти що вина перепив чи зовсім з глузду з'їхав?

 —Ні, дівчинко моя - він притиснув її до себе, від чого по її щоках з'явився рум'янець. Тепер вона справді пожаліла що пішла сюди одна, хвіст Айгюль був не потрібен. Радо наклонився ближче до її пишних малинових губ і спробував поцілувати. Але вона не очікувано посміхнулася йому у відповідь, чим здивувала хлопця, змусивши його злегка відсторонитися.

—Я б поцілувала тебе, та тільки... 

—Та тільки? 

—Тільки в тебе з рота смердить як з ями поганої - дівчина смикнула руку і посміхнувшись пішла далі, на обличчі Радо не було нічого, але в душі він уже хотів придушити її, лишень одна брова піднялась до лоба, він фиркнув, а потім почекавши кілька хвилин пішов за нею, ховаючись за великими стовбурами пишних дерев.

Вона швидко підійшла до будиночка Влада, він відчинив двері і вона забігла туди без попередження.

–Айгюль ... Ти що тут робиш?

— Я... - вона озирнулася на всі боки, нікого не було. Радо став біля вікна з іншого боку і почав слухати їхню розмову.

 —Що трапилося?

—Аслан їде сьогодні, прямо зараз, султан хоче стратити його, ми повинні йому допомогти, він наказав негайно повідомити тобі.

 —Штефан! - крикнув Влад.

Радо швидко відбіг від дверей, а Штефан, не помітивши його в темряві, зайшов усередину з двору.

— Ти впевнений, що йому можна довіряти? -уважно дивлячись в обличчя хлопцю сказала вона. 

 — Звичайно можна, він мій найкращий друг і хороша людина. Штефане, нам треба почистити дорогу до виходу з палацу. А ти, залишайся тут.

—Ні, я не залишусь тут! -обурилась дівчина.

—Айгюль, це не безпечно для тебе самої! - суворо відказав він, на що султна фиркнула, вздерла носик і попрямувала до виходу.

 * втекти значить надумали * - промайнуло в думках у Радо і він скривив губи в яхідній посмішці. 

 —Не буде того - тихо прошепотів хлопець.

Троє людей вийшли з дому. Радо тим часом змітаючи всіх, біг до султана.

Аслан убив пару стражників і вийшов із палацу, до його кімнати увійшли четверо чоловіків одягнених у чорний, їх обличчя не було видно, перевіряючи його кімнату, вони нікого не знайшли, і тепер активно шукали.

Айгюль взяла коня братові, і повела її до чорного виходу, Аслан сів на неї і швидко зник у темряві.

—Повертаємось, поки що ніхто не помітив нашої відсутності, швидше! - взявши її за руку, проказав Влад.

–Куди поспішаєш братик? -зло проговорив. Штефан і Айгюль синхронно повернули голови.

Радо стояв разом із стражниками і дивився на них.

–Радо ... - Влад схопив Айгюль за руку і вона різко повернула голову до нього.

–Біжи і не оглядайся. -серйозно поглянувши в її карі очі сказав хлопець.

–А ... А ти? -злякано запитала вона.

–Біжи я сказав! -крикнув він вже зі злостю в голосі, а на обличчі був видний страх, не за себе, а скоріше за неї.

Дівчина побігла до виходу, Влад та Штефан перебили половину варти, зап'ятнавши мечі рідкою, багровою кров'ю і побігли за нею. 

Раптово стріла влучає у Штефана, його ноги не в змозі стояти, повільно падаючи на землю. Влад зупинився і повернувся, зустрівшись обличчам з ним:

–Штефан! - хлопець устромив кинджал у землю поруч із його головою

–Влад, давай, біжимо! -Айгюль схопила його за руку і потягла вперед.

Двоє хлопців уже хотіли вистрілити вдруге, але Радо їх зупинив.

–Не стріляти, потрапите в Айгюль, я з вас особисто шкіру зніму!

Вони зупинилися та побігли за ними разом, ще з п'ятьма стражниками.

–Їх не вбивати, брати живими! - кричав Радо їм у слід і спокійною ходою йшов за вартою, вже представляючи весілля з Айгюль, він посміхався до себе.

–Трон мій, Айгюль моя, і хто тут ще тепер головний спадкоємець, я виграв, а ти програв Влад, я переможець, новий князь Валахії, а ти ніхто - він усміхався своїм думкам, говорячи своєрідний монолог.

Влад і Айгюль бігли довго, холодний піт стікав по їхнім спинам, але  дорогу їм зупинило велике урвище з водою.

–Що тепер робити? -перелякано крикнула вона.

–Пригати вниз! - він узяв її за руку.

–Ти дурень?! Ми розіб'ємось! -крикнула дівчина, лихорадно дивлячись в темні води.

–Довірся мені, заплющи очі і стрибай, не бійся! Разом-сказав спадкоємець і подивився на дівчину.

—Добре - промовила вона і заплющила очі. Влад смикнув її руку і вони обидва полетіли з урвища.

–Ні! - крикнув Радо і зупинив коня, підійти ближче вони не захотіли, людина що впала з такої висоти мала померти,  принаймні, чекати на смерть через отримані травми...