Глава 5

Минуло 2 роки

Мехмед вийшов на терасу.

–Повелитель -зайшов ага і вклонився.

–Слухаю - він владно повернувся до нього, нахмуривши брова.

–Ваша дочка вже прибула до палацу.

–Добре - відповів султан і подивився на сад.

Радо бився на мечах із Владом, султан із усмішкою дивився на них, начебто обдумуючи щось, а за пару хвилинок покликав до себе агу.

— Володарю, ви щось хотіли? - Підійшовши до нього сказав Сюмбюль.

–Приведи до мене Радо сьогодні вночі.

–Як накажете - відповів Сюмбюль.

Влад різко розплющив очі, прокинувшись, по спині віддав холодний піт. Радо не було у кімнаті. Такі сни снилися йому досить часто, чорт забирай, невже це правда і його брат дійсно ходить до султана? Айгюль з дня надінь нарешті приїде, остання їхня зустріч... Він дістав з кишені колечко, зроблене із чистого золо та, а прикрашене великим синім сапфіром. Раніше воно належало його матері, передається до жінок у їхньому роді, невідомо хто і коли його зробив і скільки йому вже сотень років, тепер ця каблучка буде дружини Влада, як старшого спадкоємця. А Радо, а що Радо, за роки проведені тут  він зовсім втратив розум, бо зрадив свою батьківщину і перейшов на бік турків, прийняв іслам і врешті решт скорився, ставши зручною іграшкою Мехмеда.

У будинок зайшов стражник, прибувший з ним з Валахії, віком хлопець був приблизно того ж, що й Влад.

 —Айгюль султан прибула, зараз у саду, у палаці ніхто не знає про її приїзд ще.

—Добре, дякую, Штефан - відповів Влад і поплескав його по плечу. Обидва вийшли з дому.

—Будеш дуже уважним. - сказав спадкоємець.

 –Мг, але я ось давно хотів спитати, що ти в ній знайшов?

 –Ммм, нічого, вона потрібна нам, як очі у палаці, два роки тому вона була наївною дівицею, думаю вона і не змінилася.

—Ти хочеш її використовувати?

—Хм, так, я помщусь їм через неї, примушу піти проти сім'ї, а потім кину, після шлюбної ночі, звичайно.

—А ти жорстокий, Влад, султан її вб'є.

—Мені і потрібно це, мені подобається грати з ними, вона дійсно подумала що я можу полюбити таку як вона, що ж, їй же гірше - він посміхнувся і дістав те саме колечко, повільно підходив ближче до карети.

З неї вийшло близько 5 служниць, хлопець здивувався, а де сама султана?

Почувся звук копіт у нього за спиною, він повернувся, чорнява діва сиділа на коні і гордо піднявши підборіддя подивилася на княжича. Її темно-синій плащ розвіювався на вітрі, на руках були рукавички, не дивлячись на них її пальчики здавалися такими ж тендітними як і кілька років тому. Лляна сорочка під низом жилетки з невеликим комірцем, на голові фес, такий як носять у Криму, маленька шапочка з хусткою, яка елегантно спадала їй на плечі, а на ногах сап'янові чобітки, місцевість де жила султана вплинула і на стиль її одягу. Дівчина злізла з коня.

— Айгюль Султан - тільки-но вимовив хлопець після кількох хвилин мовчання.

—Владе… Дракула, здається так тебе називають після вступу твого батька в орден, таємний орден, що ж, рада бачити, знову - вона закусила губу.

-Я радий, що ви знову тут, прошу не розповідати нікому моєй маленької таємниці.

- Хм, я теж рада бачити тебе. - відповіла дівчина і усмішка пройшлася по її обличчю, їй подобалося як він оглядає її з ніг до голови, значить вона справила потрібне враження. 

Одна зі служниць підійшла до них.

— Султано, вашій матінці повідомили, вона вже чекає на вас у палаці.

–Добре -відповіла вона —Коня відведете в стайню, нехай його нагодують і дадуть воду -вона провела рукою по гриві тварини і конячка ніби схвально кивнула.

Айгюль глянула на хлопця, який стояв навпроти неї.

 —Чи зможе султана завтра прогулятися зі мною в саду? - Він подивився їй у вічі, але дівчина подивилася на нього холодним поглядом.

— А чи не багато, ви, собі дозволяєте? Ні не прогуляюся, і прошу більше не дозволяти вам подібної зухвалості - сказавши це дівчина склала губи в трубочку і попрямувала в палац, її дихання віддавалося парою в повітрі і здається Влад дихав у такт їй, на вулиці підіймалась гроза, і холодні краплі падали на обличчя княжича, він дивився їй у слід і вона відчувала, обпалюючий шкіру, немов свічка погляд. По її тілу проступили мурашки і дівчина зітхнула, не витримавши вона, подивилася назад, але Влад вже зник, начебто розтанувши в повітрі.

–Султано,-стража вклонилася і відчинила їй двері. Айгюль важко зітхнула, по її щоці потекли сльози, але вона одразу ж витерла їх. Вона стиснула рукою кинджал на поясі і пішла всередину. Слуги які не спали вклонилися їй, через поворот вийшов Радо.

–М, які люди, Айгюль султан власною персоною -він посміхнувся.

 —Хах, я хоча б сама приїжджаю, а не мене на другий поверх золотим шляхом йти зовуть -тепер уже на її обличчі була усмішка.

— Даремно, дуже даремно — відповів хлопець.

—Дивися щоб тобі вночі хтось обличчя та не прикрасив чи випадково язичок не відрізав. -Айгюль. 

—Це ти так сміливості через свою дешеву зубочистку набралася? -Поглянув на її кинджал.

 —Головне що не за допомогою ліжка як деякі ... - відповіла вона і досить посміхнувшись, зайшла в покої матері.

—Валіде -Дівчина поцілувала руку Хош'яр, жінка обняла її.

 —Тепер ми знову разом, я думала що помру вже за ці два роки.

—Зараз вже пізно, твоя кімната ще не готова, можеш тут переночувати.

 —Добре, матінко

Хош'яр і Айгюль спали разом уночі, так ніби дівчина ще маленька дитина, хоча для матерів немає різниці скільки років дитина, для них вона завжди буде маленькою.

Вранці. У покої зайшла Есма хатун, служниця Хош'яр. 

— Султани, ви чогось бажаєте? -вклонилася їм.

 —Так, сніданок принесеш і ще, покої Айгюль султан вже готові?

—Так, султано, - хатун принесла сніданок вже за декілька хвилин.

Айгюль вийшла з-за ширми, яка широко розтягнулася по кімнаті.

—Маєш гарний вигляд, Айгюль. Тобі до лиця цей синій колір. Справжня наречена, адже роки вже підходять, пора шукати чоловіка.