Влад і Марія Цепеш. Повернення додому

Глава 4

Кімната Валіде султан

–Вам не добре, Валіде султан? -подала голос схвильована служниця. 

Літня жінка важко зітхнула.

–Подай мої ліки - зробивши не довгу паузу відповіла.

–Як накажете - відповіла хатун і взяла порожній флакончик.

–Закінчилося? Іди до лікаря і візьми ще.

–Як накажете, - стурбовано відповіла і прожогои покинула кімнату.

Хюррем підійшла до шкафу, прекрашеного синіми рубінами з срібними вставками, відкрила маленьку скриньку, в ній була порожня пляшечка з-під отрути. Вона зітхнула, взялася за серце, отже все її отравили власною отрутою..

–Схоже настав мій час - тихо зірвалось з пухлих, але сухуватих уст.

Вона підійшла до столу і капнувши пару крапель воску на листок приклала печатку. Її серце стислося, а тіло миттєво побіліло, жінка впала на підлогу і зробила останній протяжний подих.

Саме в цей момент у покої забігла та сама служниця-хатун. Ліки з її рук випали, а обличчя зблідло.

–Султано! Валіде султан, вартова, допоможіть! Хто-небудь! - закричала вона, і підбігла до дверей.

До гарему бігли лікарі, Хош'яр та Айгюль стояли біля покоїв, туди невдовзі прийшли й інші.

 — Вибачте, володарю, нам не вдалося врятувати Валіде султан - лікар опустив голову, Мехмед теж.

–Ні, не може бути, Ні!- Закричала Айгюль і побігла в покої.

–Султано, -ага гарема вклонився їй, і витер сльози, намагаючись прийти в себе.

 Валіде султан ставилася до всіх добре і це було великим потрясінням для нього, а в тім, не тільки для нього, а й для інших. 

–Бабусю - дівчина скинула простирадло з її обличчя, по молодому злегка загорілому обличчі побігли сльози.

–Вам краще вийти - Сюмбюль підійшов до неї.

–Не чіпай мене! Аллах, за що? - прокричала вона,  ага відсторонився і відійшов у куток кімнати.

Айгюль почала важко дихати і плакати, бабуся була для неї рідною людиною після матері. 

– Аллах, за що ти мене караєш?! Що я зробила?! За що забираєш у мене рідних людей? -На мить її голос стих, а через пару секунду палац почув відчайдушний крик, дівчина почала задихатися і знепритомніла.

Хош'яр одразу ж підбігла до неї. Тіло забрали і поклали в дерев'яну, але оббиту зеленим бархатом труну.

Айгюль спала через заспокійливі які їй дали, вся родина вирішила що їй краще не бути на похороні.Тому в гаремі з самого ранку була жалоба, дівчата одягли чорні сукні.

Троє султанових дружин сиділи разом, між ними ніколи і не було суперництва через султана, завжди були разом, ніби сестри, адже росли разом, ще на батьківщині.

— Що ж тепер буде? - сказала одна з них.

— Не знаю, Азро, як ми тепер будемо без нашої Валіди? -відповіла інша.

— Нам доведеться триматися разом, хоча б заради наших дітей, - Хош'яр.

Тіло Валіде пронесли в гаремі, після похорону всі зібралися разом.

–Повелителю, Валіде султан встигла залишити свою останню волю.

–Читай, ми обов'язково виконаємо її бажання.

«Я Валіде Хюррем султан, прошу свого сина про те, щоб він був милостивим до всіх жителів палацу, але остання моя воля така, я хочу, щоб за повноліттям Айгюль, вона стала дружиною Влада, румунського принца, до цього часу нехай вона їде в Едірне і живе там, кілька років »-Сюмбюль перестав читати. Хош'яр витерла сльозу, навіть помираючи Валіде подбала про її дочку і дала їй крок у майбутнє.

–Воля моєї матері буде виконано, але не Влад, не Айгюль, не знатимуть про це нічого. Завтра вона покине палац. - з цими словами Мехмед вийшов, Хош'яр мовчки пішла до дочки. Відпускати її так далеко, одну… А якщо з нею щось станеться? Що вона тоді робитиме? Як вибачить собі це? Але можливо це навіть на краще, адже султан не дасть їй спокійного життя. Жінка присіла на край ліжка і погладила дочку по чорним, як ніч, кучерям.

–Як же я не хочу тебе відпускати, але потрібно, тобі буде так краще, але мама завжди буде тебе любити, незалежно де ти будеш і що робитимеш.

                                                                      * * *

Ніч, дівчина у чорному одязі зайшла до будиночка. Радо спав, а Влад сидів біля каміна.

–Айгюль? Я чув про те, що трапилося, мені дуже шкода - хлопець підійшов до неї і з жалем подивився їй в карі очі.

–Дякую, але я прийшла попрощатися ... Завтра я залишаю Стамбул.

–Навіщо? - здивовано підняв брови, а опісля насупився.

– Валіде султан так захотіла і я виконаю її волю, дякую тобі за те, що став моїм єдиним другом у цьому палаці. - дівчина поцілувала його в щоку, а після зробила крок назад.

–І ти ось так просто поїдеш, покинеш свій дім? -здивовано запитав він, для молодого юнака не було зрозуміло,  як можна добровільно поїхати..

Вона лишень посміхнулася.

–Сподіваюся ми ще зможемо побачитися, хоч коли-небудь ... - вже зовсім тихо вимовила Айгюль, обережно провівши рукою по його щоці.

На останок витерла сльозу, яка таки скотилася по її ніжному обличчу, і ошпарила делікатну шкіру. Ноги швидко рухалися, вона пішла, не в змозі більше говорити. Та і, що казати, все було вирішено і сказано за них.

 

 

 

 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше