Глава 1. Плач Богоматері

1470 рік

Румунія горіла в пекельному вогні, красиве місто зникало з лиця землі, жінки кричали, чоловіків вбивали відразу, дітей палили живцем, але їх крики ніхто не чув. Жах навкруги,  пекельні вогнища підіймались до хмар, роблячи їх червоно-чорними. Це йшли яничари і робили вони це за наказом старого та немічного чоловіка.

Але наша історія починається з маленького містечка Шессбург, 1439 рік, саме тоді народився він, майбутній всіма відомий Влад Дракула. Останній крик породіллі і на світ з'явилось немовля.

— Це хлопчик - відповіли дівчата, які приймали пологи, а ікона Святої Діви Марії , що знаходилася навпроти ліжка породіллі, заплакала кровавими сльзами. Бо згідно з переказами, саме це й було початком кінця - на світ з'явився маленький антихрист.

До кімнати увійшов тринадцятирічний хлопець та батько. Мірча з посмішкою дивився на дитину, він справді був радий появі брата.

–Він ... Він із зубами, він проклятий! - крикнула Василіка.

–І що? Мій двоюрідний брат, теж народився з зубами. -знизав плечима чоловік

— Догризатиме кістки за нами, - з посмішкою додав хлопчисько.

— Дуже смішно - сухо відрізав Влад Старший — За традицією, ім'я йому буде Влад. І, можливо, колись він продовжить мою справу.

Місяць потому…

Тронний зал міста Трансільванії. Зала була невеликою, тут проходили збори бояр і князя.

— Що нового, панове, надіюсь вам уже відома ситуація в країні. Прокляті турки знову тиснуть.

—Князь мій, у Костянті, стався бунт, люди незадоволенні, вони вважають, що ви навмисно тягнете сюди чужевірців, - обережно сказав один із боярів.

— Так вирішуйте цю проблему, золото ви отримуєте не за ледарство. Розберіться з людьми, зараз не до міжусобиць. 

Їхню розмову перервало несподіване поява молодшого спадкоємця. Дитина впевнено увійшла до зали. Уперше за пам'яттю немовля у місяць від народження почало ходити. А в його погляді читалася така дивна, не дитяча хитрість, що в усіх присутніх чоловіків по спинах пробіг холодок.

— Це диявол! Він — диявол! — закричала служниця, що вбігла слідом. — Він просто встав і пішов!

Вона спробувала взяти дитину на руки, але маленький «засранець» спритно вкусив її за палець. Дівчина з вереском відскочила й у ту ж мить знепритомніла.

— Владе, підійди до мене, сину, — суворо сказав князь. — Я відведу тебе до матері.

Взявши сина за руку, він вийшов із зали, залишивши бояр.

— Він сам дитя Сатани. Його треба вбити, - прошипів той самий боярин, що доповідав про бунт.

— Але як? Він же син «всемогутнього» Влади! — заперечив інший.

— Не перебільшуй. Незабаром на троні буде старший спадкоємець. А я його тримаю на повідку з ним ми станемо сильнішими і ніякий «Всемогутній» нам не завадить, прикінчити цю дитину, інакше біда впаде на наші голови.

— Не течи слиною, не мели нісенітниці. Такого ніколи не буде. - обірвав його третій. — За такі розмови тобі язика одріжуть.

— Отак ти?! Значить, ти мене не підтримуєш? Я влаштую тобі «солодке» життя, — кинув змовник і вийшов, грюкнувши дверима.

Пізніше, виходячи з дитячої, князь зіткнувся з іншим боярином.

—О, великий володарю! Ходять чутки, що хтось із бояр привласнює скарбничне золото. І я знаю, хто це — Арман. Він давно мітить на моє місце.

— Ти впевнений у своїх словах? Він вже багато років служить мені - сказав князь.

— Впевнений, володарю. У мене є свідок. Та й статки його набагато перевищують законні прибутки.

—Добре, я розберусь з цим, можеш іти. -Відповів чоловік.

1440 рік. Стамбул 

Вечірнє небо на заході сонця було неймовірно гарним і моторошно-багряним.

Молода жінка сиділа на ліжку. Під її серцем вже сім місяців билося ще одне — дитя від чоловіка, якого вона ненавиділа всіма фібрами душі. Вона не могла забути, як він увірвався до її палацу, як зґвалтував її на очах у батька та братів, як силою відвіз до свого гарему, поселив серед п'яти інших дружин і змусив народжувати дітей. Дітей, яких вона люто ненавиділа — так само, як і їхнього батька-звіра.

Раптом у кімнату увійшов Мехмед. Грубо притягнувши її до себе, він спробував поцілувати. У султани перехопило подих. В останньому відчайдушному пориві вона відштовхнула його, впившись нігтями в обличчя. Султан не стерпів такого приниження. З усієї сили він лясканув її по щоці. Жінка впала, перекинувшись через ліжко, і в ту ж мить відчула гострий, пронизуючий біль. А потім побачила кров. Свою й ненародженої дитини. Серце стиснулося від жаху, Хош'яр схопилася за живіт.

На подив усім, хоч дівчинка й з'явилася на світ на два місяці раніше, її вдалося врятувати.

Минуло 2 дні.

— Вона прекрасна... Прекрасна, як мальви. На моїй батьківщині це найкращі квіти. Назву її Айгюль. Її червоні щічки так схожі на них, — ніжно говорила Хош'яр, дивлячись на доньку. Це були улюблені квіти її покійної матері жінки.

— Ви не можете самі дати ім'я пані, - обережно зауважила служниця. Хош'яр потупила погляд. 

Двері відчинилися.  У кімнату ввійшов правитель.

— Ану замовкніть, ця дитина має померти. -кинув він, кинувши льодяний погляд на дружину. 

— Але… Але султане, вона тільки народилася.-скрикнула служниця. 

— Мерзене створіння.

—Але вона моя дитина. І вона житиме! Щоб ви собі не придумали - з невластивою їй твердістю сказала Хош'яр.

—Та як ти смієш?! — Мехмед заніс руку для удару, але в цю мить Айгюль заплакала.

І в цей день вона вперше врятувала свою матір від побоїв. Її карі очі на мить зупинилися на султанові, потім на Хош'яр, а крихітна ручка простягнулася до батька. Мехмед мовчки розвернувся і вийшов. Щось здригнулося в його душі, але в пам'яті миттєво сплив спогад кількох днів тому.

Ф̷л̷е̷ш̷б̷е̷к̷

 «— Твій спадкоємець буде слабким і помре. Він не принесе тобі щастя, — пророчим тоном промовив старець. Хоч був і сліпим, майбутнє бачив ясно.

—А дитина Хош'яр? - спитав Халіф,навіть не моргнувши оком.