Розділ 43. Сповідь другу і плани.

—... Привіт, — я сів навпочіпки перед могилою Діми.— Пробач, що довго не заходив. Хотів прийти вже тоді, коли зможу тобі хоч щось розказати... — я злегка посміхнувся. — Так ось, з Данєю і Оленою все добре, Олена зараз поїхала на терапію, Даня вдома з моєю мамою, вона сприймає його як рідного онука... Вона класна бабуся...

Спочатку я планував видати Даню за свою дитину, але це принесло аж надто багато страждань людині, яку я кохаю. Це була моя помилка...

Реально через це моє бажання догодити усім всі насправді тільки страждали.

Тому я вирішив, що всі мусять знати правду. І завдяки тому, що в мене така класна родина і друзі, все пройшло доволі добре...

Авжеж, у нас всіх все ще є над чим працювати, є певні невирішені проблеми.

Наприклад, останнім часом Оля віддалилася від мене і Саші і нібито стала ще більше спілкуватися з Дейвом, хрещеним Дані.

Авжеж, я сумую за нею, але розумію, що, можливо, це мало трапитися ще раніше. Їй дійсно треба почати жити своїм життям. І якщо їй подобається Дейв — це напевно добре....

Крім того, щось незрозуміле трапилося і з Ярою... Вдома я її майже не бачу. Вдень працюю я і мене нема вдома, а вночі... Вночі вона гуляє. Насправді, дуже переймаюся за неї, але вона все одно мене не слухає... Насправді, вона не слухає нікого.

Дуже боюся, що вона знов підсяде на наркотики. Мама теж переймається... Але я таки сподіваюся, що такого не станеться. Їй просто треба знайти якесь заняття.

Я також мушу подбати про неї. Може, позайматися з нею англійською чи ще чимось?... Окрім того, що вона класно розбирається в компах, я про її хобі та інтереси нічого не знаю...

Ну клуби і нічне життя до інтересів не відносяться, правда?

Але найбільше мене хвилює те, що батько Саші все ще не знає, що ми  з нею продовжуємо таємно зустрічатись. Тож наступним моїм кроком буде змусити його повірити в те, що я дійсно кохаю його доньку і зроблю все, щоб зробити її щасливою....

Напевно, це не треба тримати в таємниці, але я реально боюся, що якщо ми зізнаємось, то він знов почне контролювати її настільки, що ми не зможемо бачитись...

Тому я вирішив, що як тільки Саші виповнеться вісімнадцять, я зроблю їй пропозицію і попрошу в її батька її руки, а коли вона закінчить виш — ми одружимось...

Авжеж, якщо вона все ще буде любити мене. Надалі я хочу робити її тільки щасливою і не змушувати страждати. Я дуже люблю її і реально зроблю все, що буде від мене залежити.

Я привстав і сумно усміхнувся.

— Шкода, що тебе нема поруч,  — я подивився в небо. — Але я обіцяю, що про все потурбуюся. Ще побачимось, так?...