Частина 9. Розділ 36. Відверті розмови.

Після останніх слів брата я одразу зрозуміла, що саме в березні ця його Саша і захистила Олю...

Така мала... — я оглянула блондинку. — Така дитина... Але що вона пережила... — я зітхнула. — І робила це заради мого брата... Вона готова була життям пожертвувати.

Помітивши, що всі замовкли, я вирішила перевести тему.

— Мама, а у нас буде десерт? — спокійно поцікавилася я.

— Так, звичайно, мила... — мама хотіла встати, але замість неї підлетіла Олена.

— Я сама, не вставайте, — Олена прибрала порожні тарілки і поставила перед кожним з нас по шматочку торта з ложечкою і по чашці чаю.

Після десерту і чаю Влад і Саша подякували Олені і мамі, потім Саша прошепотіла одними губами «Спасибі»  прямо мені і кивнула головою в бік їх кімнати, запрошуючи мене приєднатися.

— Так, Яро, можемо в карти зіграємо у нас в кімнаті? — поцікавився Влад.

— Не відмовлюся, — погодилася я, трохи посміхнувшись. — Мамо, ви ж не проти? Приберете тут? А ввечері прибираємо ми!...

— Спасибі, Яро... — вже на сходах прошепотів Влад.

— Та немає за що. — спокійно відповіла я.

Ми всі зайшли в кімнату і сіли на диван.

— Блін, ви спеціально так відкрито всім показували свої відносини? — запитала я.

— Кому всім? — перепитав Влад. — Ти в курсі, Олена в курсі, не знає лише мама.

— Думаю, вона тепер про це всю ніч думати буде... — я зітхнула. — Мій ідеальний старший братик і тут таке...

— Що, переборщили? — Влад був трохи стурбований.

— Ну з ванною вже точно. Та й з ліжком... А ваша поведінка за столом...

— Гаразд-гаразд, я зрозумів... — Влад зітхнув.

— Хоча виглядаєте досить органічно, — я усміхнулася. — Ти з нею прямо інша людина. Такий несерйозний, розслаблений...

— Він так ніколи не робить, — Саша зітхнула, подивившись на Влада. — Це було шоу спеціально для мами, правильно, Владе?

— Звичайно я так не роблю, — серйозно сказав мій брат. — Завтра буде ще веселіше.

— Завтра Оля приїде... — згадала я.

— До речі, ти купила хрестик свому хрещенику? — Влад подивився на Сашу.

— Звичайно купила. Найкращий. Я для цього малюка зроблю все, ти ж знаєш... — Саша забавно надула губи. — А Оля придбала все для церемонії в церкві, ми з нею все обговорили.... Ніби хрещеним буде якийсь спільний знайомий Олі та Олени?...

Коли я почула ці слова, то ледь-ледь змогла проконтролювати вираз свого обличчя. Дейв скоро з’явиться. Насправді, я платила йому, щоб він закохав в себе Олю, але потім він відмовився брати гроші... Оля йому дійсно сподобалася. Чорт... Ця Саша... Я не хочу щоб мій брат був з такою як вона... Вона ж зовсім дитина, вона....

— Невже ти й справді підросла... — Влад ніжно погладив Сашу по світлому волоссю.

— Тепер все ще органічніше, — тихо сказала я. — Але Олю мені шкода. Адже вона така миленька, любила тебе стільки років...

— Та ти бачила її лише одного разу, звідки знаєш? — здивувався Влад.

— Такі речі відразу видно, — спокійно відповіла я. — Мені шкода її, адже їй, напевно, довелося бачити все це якийсь час. Це жорстоко з твого боку.

— Я ніколи не обіцяв їй нічого крім дружби, — трохи менш упевнено сказав Влад.

— Не вірю, що ти не підозрював про її почуття. Тільки не ти.

— У будь-якому випадку, зараз це не важливо. Тоді мені здавалося, що я помру і мені просто не хотілося вмирати на самоті.

— Ти міг повернутися додому... — зауважила я.

— І бачити вашу жалість? Оля мене розуміла, як ніхто інший, у неї була така ж ситуація... У ній не було жалю. Від неї я отримував підтримку і віддавав їй те ж саме.

— Тобто, ми б тобі підтримку не дали?

— Вам ніколи не зрозуміти, ви не були на тому боці.

Почувши ці його слова я захотіла все йому висказати....

— Та що ти знаєш... — тихо сказала я. — Бачив би мати. А батько... Як він пив. Він бив її, Владе. Я просто не знала, що робити і почала пропадати в клубах... Робити все, аби тільки не йти додому, — я відкинулася на спинку дивана і прикрила очі. — Мене помітила одна компанія. Спочатку ми курили план...

— Чому ти не дзвонила мені? — на видиху спитав брат.

— Тобі всі дзвонили, Владе, — я зітхнула. — Навіть я. Але ти... Тобі було не до нас. Та я не ображаюся, ні, не подумай, — відразу додала я, знов подивившись на нього. — Тобі й справді було не до нас. Лікування Олі, твоє, Саша...

— У будь-якому випадку, я не повинен був ігнорувати вас... — Влад поклав руку мені на плече. — Пробач.

— Мене засмучує не те, що ти нас ігнорував, а те, що ти нам не довіряв, — продовжила я. — Ти не розповів ані про операцію Ольги, ані про своє лікування... Я вже мовчу про твоє особисте життя.

— Це було небезпечне, радикальне лікування, — уточнив він. — Я міг померти... Мені не хотілося, щоб ви переживали.