VI

До знайомства з тією подругою я не цікавився жінками. Зовсім. Але й цей перший досвід був не дуже, тому ще на декілька років сказав собі, що вони не потрібні.

Але зараз все якось змінилось. Все кардинально змінилось, коли в моєму житті з’явилась ця зеленоока дівчина. З нею я проводжу весь свій вільний час. І хочеться ще більше, хочеться, щоб вона поглинула мене.

Навіть зараз вона поряд. Вікторія в моєму домі.

Вона стомилась, адже цілий день на ногах, тому прилягла на моє ліжко. Сьогодні я вирішив сходити з нею кудись. Напевно, це і є побачення, але я не казав їй, що це воно. Якось лячно… Здається, якщо б сказав, вона б почала сміятись. Назвала б мене ідіотом, який багато собі дозволяє. Але, напевно, це мої внутрішні клопи, що не дають спокійно жити.

– Чого сидиш на тому стільці?

– Я?

– А хто ж і ще!?

– А що мені ще робити?

– Йди сюди… Йди до мене…

Я втратив вміння дихати. Справді  не очікував, що вона це скаже. Ковтнувши слину, я попрямував до ліжка. Незграбно ліг поруч.

– Що ти ліг так? Повзи ближче…

– Д-добре…

Як тільки наблизився, ніжні руки Вікторії обхопили мене. Обхопили міцно, через що відчув її п’янке тепло. Її очі вперше настільки близько. Вони прекрасні, так захоплююче переливаються… Її обличчя так близько! Я роздивлявся кожен міліметр.

– Чому ти такий невпевнений? Обійми мене…

– А, т-так…

Тоді ж і я обхопив її. Моє серце втратило контроль, воно шалено виривалось з грудей, немов теж хотіло відчути її приємне тепло. А від відчуття її тіла на моїх долонях, втрачав розум… Я хотів відчути це ще краще, тому, зовсім невпевнено, почав гладити її спину.

– Я хочу так і залишитись тут з тобою. Назавжди…

– Я, я теж! – моя відповідь була незграбною.

– Мені так добре… Знаєш, не впевнена, чи триватиме це довго.

– Чому?

– Думаю, пам’ятаєш. Колись казала, що тут не навічно залишусь…

– Он як…

Я більше нічого і не сказав. Поглянув на неї і зрозумів, що в даний момент я лиш хочу тримати її в своїх обіймах. І нічого більше…

***

Минув місяць відтоді, як Вікторія була в моєму домі.

Тоді я бачив її востаннє. Навіть через тиждень після того я більше не зустрічав Вікторії. Я шукав її скрізь. Був у всіх місцях, де разом проводили час. Але все марно. Я не знайшов жодного натяку, чи підказки…

Її немає в цьому місті. Вона поїхала, повернулася додому. Сподіваюся з нею все добре. І я не впевнений, чи ще буде шанс побачитись. Але я вірю… Я віритиму. Я чекатиму скільки завгодно.

Я ЗРОЗУМІВ, ЩО БАЖАЮ БАЧИТИ ТІЛЬКИ ЇЇ, НІКОГО БІЛЬШЕ. МЕНІ ПОТРІБНА ВІКТОРІЯ.

Ця дівчина залишила в мені відбиток. Через нього знову з’явилось бажання торити. І я творитиму. Я напишу роман, напишу будь-що заради неї. Я сподіваюся, що хоч це згодом дасть можливість їй зрозуміти, що я живий, що я чекаю її. Я потребую її…

МОЯ ВІКТОРІЄ, ЗДАЄТЬСЯ, Я У ВАС ЗАКОХАНИЙ…