Глава 11. Вероніка

Я прокинулася тому, що мені було спекотно. Неймовірно спекотно. А ще від незнайомого жіночого голосу та стукоту у двері

— Ромо, ти вчора просив нагадати, що в тебе першу пару веде якийсь Демон! Вставай, Денис їде за двадцять хвилин, якщо не встигнеш — поїдеш в універ автобусом!

Від нерозуміння того, що відбувається, я різко розплющила очі й вперлася поглядом у голі чоловічі груди. Що це? Де я? Це те, що я думаю?

Обережно відкидаю покривало й видихаю, тому що я в одязі, а потім спалахую, як невинна дівиця, наткнувшись на боксери хлопця. Доброго ранку, називається.

Я червонію до кінчиків вух і боюся поворухнутися, щоб не розбудити його. Події вчорашньої ночі повільно повертаються, приносячи за собою сором і незручність.

Соловйов.

Я вдома в Соловйова.

Лежу в його ліжку, закинувши ногу поверх нього, а моя рука спочиває на його гарячих грудях. Прямо на серці, яке б’ється, як божевільне. Як я тут опинилася? Я точно пам’ятаю, що сиділа в кріслі, а потім, здається, заснула.

Підводжу погляд, розглядаючи безтурботне обличчя хлопця, і на кілька секунд вилітаю з реальності. Рома й у школі був симпатичним хлопцем, але тоді виявити свою симпатію в його бік заважала як наша взаємна ненависть, так і його зріст. Він був чихуахуа у порівнянні зі мною. І це дратувало.

— Я зробила все можливе, щоб тебе розбудити. Сніданок на столі, до вечора! — я здригаюся від різкого жіночого голосу й кількох ударів у двері.

Соловйов промимрив щось у відповідь і закрутився на ліжку, а я зрозуміла, що треба звалювати. Якщо не з його дому, то хоч би з ліжка. З грацією бегемота скочуюсь на підлогу й за два кроки добираюся до крісла. Влаштовуюся зручніше, заплющую очі й вдаю, що сплю.

Конспірація сотого рівня.

Я б не відмовилася зараз, як хамелеон змінити колір та мімікрувати під навколишній світ. У темряві було простіше, а зараз, коли в кімнаті світло, коли «залишки алкоголю» вивітрилися, коли в домі рідні Роми, а головне — просто поруч зі мною напівголий хлопець, я не уявляю, що робити. Хочу телепортуватися до своєї кімнати в гуртожитку й назавжди забути про все, що сталося між нами.

Прокручую в голові знову і знову наш поцілунок, злюсь на себе, що піддалася незрозумілому пориву, а потім згадую слова Роми про те, що цілуюсь я хріново, і бажаю провалитися крізь землю.

Так, Вероніко, зберись! Це ж Соловйов, той самий хлопчисько, якого ти успішно діставала кілька років, то що змінилося зараз? Просто треба увімкнути режим стерва та грати за старими правилами.

— Ромашкіна, підйом! Ти не знайома з Демоном, але повір, на його пари краще не спізнюватися, і вже тим паче не пропускати, інакше весь наступний семестр ходитимеш на перездачі, — чую сонний голос Роми й посилено вдаю, що все ще у світі сновидінь. — І, до речі, я знаю, що ти не спиш, ти тупцяла, як слон, коли тікала від мене. Уперше зустрічаю людину, яка страждає сновидством. Ледве відбився вночі, — хмикає, а я не можу зрозуміти: він так пожартував чи я справді вижила з розуму й полізла до нього? — Ромо, ти такий класний! Ромо, я хочу тебе! Ромо, поцілуй мене ще раз! — ахає й охає він, зображуючи жіночий голос.

— Якби я страждала сновидством, то, швидше за все, спробувала б придушити тебе подушкою. Тож не вигадуй. І як взагалі я опинилася тут, не підкажеш? Ти що, викрав мене? Чорт, голова розколюється, є пігулка? — не знаходжу нічого кращого, ніж зобразити страшенне похмілля з частковою втратою пам’яті. Зрештою, він же думає, що вчора я була п’яною, тому буду розігрувати цю роль до кінця.

— Холодний душ тобі на допомогу, тільки в тебе рівно п’ять хвилин, — вказує в бік дверей, що ведуть у ванну кімнату, і мені не потрібно пропонувати двічі, зриваюся з місця і мчу якнайдалі від Соловйова. Напівголого Соловйова, до якого я довірливо притискалася всю ніч.

Насамперед повертаю засувку — мало що спаде на думку цьому збоченцю? — швидко стягую із себе одяг, але до душової кабінки так і не доходжу.

Матір Божа! І це в такому вигляді він мене бачив?

Туш разом із чорною підводкою розмазалася навколо очей, волосся збите і стирчить на всі боки, одного погляду на мене достатньо, щоб ні в кого не виникло сумнівів у тому, що вчора я гарненько напилася.

Зітхаю, намагаючись знайти, чим би змити цю красу, навряд чи у Соловйова знайдеться міцелярна вода.

З цікавістю поглядаю на розкладені на раковині різні «чоловічі штучки»: гель для душу, мило, гель після гоління, пінка для гоління, бритва та тюбики з мазями. Від синців. Останнє Соловйову сьогодні точно стане в пригоді, фінгал під оком почорнів ще більше, ніж учора ввечері.

Усміхаюся, побачивши скраби й тоніки для обличчя: невже, як дівчинка, робить різні маски, боячись, що на чолі вискочить прищ?

Відчиняю дверцята шафки й завмираю. Дві пачки презервативів. У голову одразу ж лізе купа думок про те, де і з ким він використав їх. Стало якось бридко, а ще в грудях боляче кольнуло від усвідомлення того, що в його житті безперечно присутні дівчата. І це точно не Оля, вона б уже мені всі вуха продзижчала щодо «найкращої ночі в її житті».

— Три хвилини, Ромашкіна, а я ще не чую звуку води! — долинає з боку дверей, і я поспішаю прийняти душ.