Глава 7. Вероніка

Я не збиралася нікуди йти. За два роки, що я працюю в «Шовку», клубне життя в мене вже в печінках сидить. Але подивилася на те, з яким натхненням Оля крутиться біля дзеркала, збираючись на зустріч із хлопцями, і щось кольнуло в грудях: я згадала, що всі шкільні роки трималася осторонь від загальних веселощів, так само як і в коледжі.

Поки мої однокласники святкували дні народження, я дивилася в потріскану стелю нашої квартири, поки мої одногрупники з коледжу відривалися в кіно, боулінгу, клубах, я драїла підлогу в салоні й із заздрістю дивилася на доглянутих клієнток.

Саме тому якоїсь миті в голову закралася зрадлива думка піти й хоча б один раз на рік побути такою самою, як і всі: безтурботною, веселою та «безбашеною». Забути про проблеми з грошима, забути про те, що я не маю житла, лише кімнатка в гуртожитку, забути про роботу і про те, що господар «Шовку» наполягає на тому, щоб я не ховалася за тацею, а вийшла на сцену хоча б на розігрів.

А з огляду на невдоволеного клієнта, якого добряче потріпав Рома, відпрацювати хочеш не хочеш, а доведеться.

Думки знову закрутилися навколо Соловйова. Після тієї розмови в бібліотеці, ми не обмовилися жодним словом, лише показний ігнор, який, здається, усі помітили в нашій групі. Але всупереч цьому, Рома щоразу був десь поруч зі мною. За сусідньою партою, у черзі за кавою, біля стенда з розкладом і навіть біля вбиральні. Він ніби переслідував мене або ж вирішив особисто переконатися, що я не збираюся фліртувати з його друзями.

Бісить.

Як же він мене бісить!

Я різко встаю з ліжка й рішуче прямую до шафи. Навмисне вибираю найкоротшу джинсову спідницю, білий вузький топ і туфлі на шпильці. Багато дівчат позаздрили б моїй дружбі з високими підборами, але коли підпрацьовувала танцівницею, то довелося освоїти не лише це.

— Кудись зібралася? — Оля відривається від дзеркала і з цікавістю спостерігає за моїми маніпуляціями з волоссям.

— Так, вирішила піти разом із вами — чого сидіти в кімнаті, киснути, правда? — роблю об’єм біля коріння й кілька разів проходжуся праскою по кінчиках волосся.

У мене цілий запас косметики, який я вперше за останні місяці вирішую використати не для роботи. Підводжу вилиці, підфарбовую очі, роблячи їх виразнішими, наношу на губи блиск, швидко пірнаю в туфлі й запитально дивлюся на Олю:

— Все? Ти вже зібралася?

— Зараз, почекай, я вирішила, що піду в вузькій сукні, а не цій.               

До речі, Оля за останні пів години переодягалася вже чотири рази.

— Тобі й у цій гарно, — позираю на годинник і намагаюся заспокоїти себе, тому що я на межі того, щоб змити макіяж, зняти туфлі та повернутися до ліжка. Ну справді, це лише похід у нічний клуб, то чому я так хвилююся, що відчуваю, як тремтять мої коліна?                                              

— Ні, треба щось приголомшливе, Рома може прийти.                                          

Ах так, точно, Соловйов же може бути з нами в одній компанії, і це зовсім не та причина, з якої я так вбралася.                                  

— До речі, Ромашкіна, у мене до тебе серйозна розмова, — Оля зупиняється посеред кімнати, схрещує руки на грудях, і її погляд, спрямований на мене, не віщує нічого доброго. — Важко було не помітити ваші переглядання з Ромою. Навіть не думай про нього, він мій, зрозуміло?  

— Дивно, не бачила на ньому таблички, де було б написано, що він належить тобі, але в будь-якому разі він не на мій смак. Я люблю старших хлопців, а не малоліток, у яких усе ще грають гормони в одному місці.                                 

— От і загравай із преподами або ще з ким, а в бік Соловйова навіть не дивись, він запросив мене на побачення в суботу, тож у тебе немає шансів.                  

— Ага, — штовхаю двері й виходжу в задушливи й коридор, не бажаючи більше слухати про поділ Роми.

Він переслідує мене навіть у власній кімнаті!          

На побачення він її запросив, треба ж! Мабуть, тортиками всілякими годувати буде, це в його репертуарі.                

Намагаюся уявити їх як пару і злісно тисну на кнопку ліфта. Я дуже чітко бачу, як вони сидять в одній із кав’ярень за столиком біля вікна, мило усміхаються одне одному, а потім Рома рухається до неї ближче, прибирає пасмо волосся, що вибилося з пучка, і впивається в її губи своїми. І від цієї картини хочеться гарчати, а ще схопити за шкірку Соловйова і відтягнути від цієї курки.

Що зі мною коїться? Я думала, що давно перехворіла на цього ідіота, але ні, мені, як і раніше, хочеться прибити його.

Іду вздовж вулиці до площі й вирішую, що Рома вже занадто дорослий для ванільних побачень у кав’ярнях, швидше він повезе Олю кудись на тому чорному позашляховику, який я бачила вранці. А потім вони довго цілуватимуться і…

Ставлю собі питання: якого біса я взагалі думаю про це? Ось зараз прийду в клуб і познайомлюся з якимось красенем, давно час завести хлопця, бажано заможного, тому що мені набридло тягнути це жалюгідне життя.                                   

На вулиці попри те, що лише початок вересня, доволі прохолодно. Легкий вітерець дме мені в обличчя, тріпаючи моє волосся, і я жалкую, що не взяла джинсовку. Зараз дістануся до місця і відразу ж почну танцюати  для розігріву.