Глава 5. Вероніка

«Після пари зустрінемось у бібліотеці, інакше розбовкаю всім про твою маленьку таємницю».

З силою стискаю в руках клаптик паперу і мрію про те, як пну ногою Соловйова в те саме «чоловіче місце». А потім ще й ще раз, поки він не почне благати мене про милість.

Як, ось скажіть мені, як таке могло статися? Я і він в одній будівлі, в одному приміщенні, в одній групі, а попереду ще три роки навчання! Та ми повбиваємо одне одного!

Як же все це недоречно!

Потилиця горить від його пильного погляду, думки аж ніяк не про Цивільне право, серцебиття прискорене, пульс зашкалює, руки тремтять, і я на автопілоті записую лекцію за викладачкою, навіть не розуміючи, про що йдеться.

— Слухай, може, сходимо на великій перерві кави попити?

Ах так, ще й цей причепа! З першого дня не дає мені проходу, вирішив, що він супермачо!

— Або можна втекти з пар і піти в кіно, — знову шепоче мені на вухо свої пропозиції, вриваючись у мій особистий простір.

— Зайнята, — гарчу крізь зуби, усе ще зминаючи той самий аркуш, прямо як у старі добрі часи.

— Від кого лист прилетів? — ніби ненароком цікавиться він.

— Востров! Ще один звук — і решту лекції проведете під дверима! — Антоніна Антонівна вчасно приходить на допомогу, і наступні пів години в мене на одну проблему менше.

Весь час до дзвінка я думаю про Рому. Про те, навіщо він покликав мене до бібліотеки, і про те, чи справді він розповість усім, що я працюю в нічному клубі офіціанткою. Напевно, розмова буде саме про це, інших моїх таємниць він точно не знає.

Мені хочеться вірити, що він не такий, хочеться бачити в ньому того хлопця, котрий без роздумів кинувся рятувати дівчину від неприємностей. Цікаво, чи заступився б він за мене, якби одразу впізнав?

Обертаюся назад і ловлю на собі його пильний погляд.

Очі в очі. Між нами чотири парти й вісім людей, але ми нікого не помічаємо. Я зачаровано розглядаю його обличчя, широкі плечі, татуювання на руках, і від побаченого тілом пробігає дрібне тремтіння.

Вродливий.

Неймовірно вродливий.

Якби я не знала, який він ідіот, закохалася б із першого погляду.

Цілий тиждень думала про нього, прокручувала в голові події тієї ночі, намагалася зрозуміти, чи була в його погляді зневага або розчарування, але так ні до чого й не дійшла.

А головне — я так і не змогла зрозуміти, чому мене так хвилює його думка.

Я навіть дозволила собі помріяти про те, як виходжу з клуба після зміни, а на вулиці на мене чекає Рома, але щоразу зупиняла себе на цій миті, соромлячись того, які думки на його рахунок крутилися в моїй голові.

Відриваюся від розглядання хлопця й помічаю на собі ще один погляд. Моєї сусідки по кімнаті. Чорт, Оля ж весь тиждень тріщала про якогось Рому, з яким у них накльовуються стосунки. Мабуть, це Соловйов.

Що пов’язує цих двох? За розповідями Олі, у них неземне кохання, тільки їм ніяк не вдається переступити межу «друзі-коханці».

Щось неприємно кольнуло в грудях, але дзвінок, що перервав лектора, швидко проганяє від мене це відчуття.

Рома зірвався з місця першим, затримався трохи довше ніж належить біля моєї парти, нахабно підморгнув, даючи зрозуміти, що чекає на мене для розмови, і втік саме в ту мить, коли Оля збиралася в нього щось запитати.

Скунс смердючий!

Ненавиджу!

Якщо він почне шантажувати мене, то війни не уникнути!

***

Стукіт моїх підборів луною віддається в порожній залі, я оглядаюся на всі боки й ні краплі не дивуюся тому, що в цьому крилі академії практично безлюдно.

Ідеальне місце для особистих зустрічей.

Не думала, що бібліотеки й досі існують. Невже хтось ще користується цим, замість того, щоб шукати інформацію або книгу в інтернеті?

Озираюся на всі боки, але Соловйова не видно. Може, це просто жарт такий?

Насправді я дуже хвилююся, чи то від злості, чи то від страху, чи то від передчуття зустрітися з ним тет-а-тет моє тіло тремтить, а руки й ноги, всупереч спеці, перетворилися на крижинки.

— Дівчино, підказати вам щось? — жінка в суворій сірій сукні, що сидить за високою стійкою, відривається від книги й вичікувально дивиться на мене суворим поглядом з-під опущених на ніс окулярів.

— Ні, я… — ну не говорити ж, що один ідіот забив мені стрілку в цьому місці?

— Якщо у вас немає читацького квитка, то пройдіть до триста дванадцятого кабінету, щоб оформити його, а потім повертайтеся сюди.

— А, так, добре, — розгублено оглядаюся на всі боки, вирішуючи втекти й нахабно не з’явитися на зустріч.

Зрештою, я не маю робити так, як він сказав. І якщо він розумний, то не розбовкає про мою таємницю першого ж дня, тим самим позбавивши себе в майбутньому козиря в рукаві.

Розвертаюсь і швидким кроком рухаюся в бік виходу, але, так і не дійшовши до дверей, пірнаю в один із рядів із високих стелажів із книгами.