Розділ 26.1

Як тільки Мія з батьками переступила через поріг їдальні і за ними зачинились важкі двері. Сумний вираз обличчя королеви Астрід одразу змінився на звичайну незадоволену і роздратовану гримасу. Вона критичним поглядом оглянула Мію з ніг до голови, і вже навіть встигла відкрити рота, що знову обсипати середню дочку докорами, але король Вілмар помітив це, не дав їй вимовити і слова.

- Мовчи, якщо не хочеш опинитись в монастирі, - грубо і дуже суворо сказав він дружині. - Досить, ти й так багато чого вже наговорила за ці двадцять років.

Королева Астрід напрочуд затихла і знову одягнула на себе маску печалі. Що викликало у Мії подив. Зазвичай, варто було батькові хоч трохи заперечити королеві, вона відразу влаштувала істерику, і Вілмарові доводилось відступати. А тут така покірність та й батько виявив небачену твердість.

Король Вілмар озирнувся. Обіцяного Алідаром слуги в коридорі не виявилось, мабуть, всі розбіглись, щоб не потрапити під гарячу руку.

- Міє, ти знаєш, де тут кабінет Володаря? Він обіцяв, що нас проводять, але щось ніхто не поспішає нам на допомогу, - запитав король.

- Не потрібний нам кабінет. Ми вирушаємо в Озірас, - скомандувала принцеса.

- Дорога, на подвір'ї ніч, і ми дуже втомились, дорога сюди забрала у нас багато сил.

- Не хвилюйся, я нас телепортую, - Мія була впевнена у своїх силах, хоч і останній її дальній телепорт вийшов кривувато, зараз вона була абсолютно спокійна, незважаючи на всі пережиті за вечір потрясіння, і без проблем могла перенести трьох людей у ​​Вастардас.

- Ти що! З глузду з'їхала?! А якщо хтось побачить? - прошипіла королева Астрід.

- Не хвилюйся, матусю, - принцеса наголосила на останньому слові. - Вже й так усі про все знають. А якщо ти так сильно турбуєшся, що мій дар завдасть непоправної шкоди репутації сім'ї, то повір, гірше вже не буде, Катаріна впоралась і без мене.

Почувши тираду дочки, у короля та королеви Баладії відвисла щелепа. Насправді Мія вперше змогла дати матері відсіч. Останні пригоди загартували дівчину, і якщо раніше кожна підколка Астрід викликала у неї тільки страх і жалість до себе, то тепер вона, не замислюючись, дала відсіч.

- Ти чув, як твоя донька зі мною розмовляє, - обурено заторохтіла королева, смикаючи чоловіка за рукав.

- По-перше, вона така сама моя, як і твоя. По-друге, вона абсолютно права. Ну і по-третє, наші спільні дочки, на відміну від твоєї, добре виховані.

Мія думала, що королева влаштує черговий скандал, але та лише злякано подивилась на чоловіка і замовкла. Хоча варто було очікувати, що королева, як мінімум, виправить висловлювання Вілмара з приводу “твоєї дочки”, як раніше це робив він сам. Але Астрід тільки покірно схилила голову і мовчки дивилась на підлогу.

Мія акуратно сплела заклинання телепортації. Нині вона відповідала не лише за себе, а й за батьків. Принцеса тричі перевірила правильність плетіння і точність координат, і тільки після цього наказала батькам взятися за руки та активувала чари. Яскравий спалах, і миттю вони опинились вже в саду Рейнісового палацу. А про нещодавню телепортацію нагадувало лише легка нудота.

Королеву Вілмар відразу відправив спати, а сам, узявши дочку за руку, відвів її в затишний куточок саду, де розташувалась самотня альтанка. Тут і вдень то було небагатолюдно, а в темний час доби і зовсім жодної живої душі не зустрінеш.

На них чекала довга і складна розмова. Мія мала нарешті дізнатись про таємниці їхнього сімейства, які король Вілмар приховував двадцять два роки. Сідаючи на лаву, він до болю стиснув у кулаку невеликий кулон, що був на перший погляд звичайною блакитною перлиною, на тонкому срібному ланцюжку. От тільки при більш детальному розгляді можна було помітити, що це не справжня перлина, а скляна кулька, всередині якої хлюпала незрозуміла субстанція.

Король дістав із кишені кулон і простяг його доньці. Це не зовсім те, з чого він хотів розпочати розмову, але якесь внутрішнє чуття змусило його змінити плани. Мія з першого погляду зрозуміла, що перед нею.

- Це сфера пам'яті, звідки вона в тебе? - запитала дівчина, уважно розглядаючи артефакт.

- Він дістався мені від твоєї бабусі. На смертному одрі вона благала мене віддати його наступній відьмі після неї, яка народиться в нашій родині.

- Чому ж ти не віддав відразу, як тільки дізнався про мій дар?

- Мама сказала, що я сам зрозумію, коли настане час. І щось мені підказує, що він настав.

Мія схопила кулон, і, зробивши кілька рухів рукою над ним, з передчуттям вдивлялась в артефакт. Легкий спалах і вони разом із королем поринули у спогади.

Двадцять два роки тому. Столиця Баладії Хельм, королівський замок.

Легкий шовковий поділ сукні королеви вдови Габріелли, наче змія звивався біля її ніг. Жінка поспішала як ніколи у житті. Вчора бал закінчився зовсім не так, як вона планувала. Ні, вона звичайно і влаштовувала це розкішне свято для того, щоб зрештою її єдиний син обрав собі наречену, але точно не цю.

Габріелла і подумати не могла, що колись буде противитись шлюбу сина. Вона згодна була навіть на невістку простолюдинку, але Астрід фон Плієр бачити біля сина не хотіла. Ця дівчинка хоч і вважалась однією з перших красунь, незважаючи на такий юний вік, але історія її сім'ї перекреслювала всю чарівність принцеси.