Розділ 24

Любов прекрасне почуття, говорили Алідарові всі навколо, ось тільки варто було йому розлучитись з Мією хоч на хвилину, в голову починали лізти тривожні думки. Володар підземного царства шалено боявся, що це тендітне щастя ось-ось зникне. Рейніс і Фіона поки що так і не розповіли королю Вілмару, що його дочка знайшлась, хоча пройшов уже цілий місяць. Світом пішли чутки, що принцеса Мія загинула, деякі навіть стверджували, що останки дівчини були знайдені біля лігва дракона. Алі розумів, що тут не обійшлось без Катаріни та королеви Астрід. А Мія тільки дужче злилась на батьків і навіть не думала зв'язуватись з ними сама, що було тільки на руку закоханому Володареві.

Про свій візит до Рейніса Алідар вирішив зізнатись принцесі наступного ранку після їхнього першого побачення, не міг він і надалі зберігати цю таємницю, яку вважав ганебною, адже Мія просила його взагалі нікому нічого не говорити. На подив дівчина відреагувала спокійно, і повідомила, що вчинила б так само, якби вона була на його місці. А от про заручини Фіони та Рейніса Володар поки мовчав, йому здавалось, що сестра сама повинна повідомити Мії цю радісну звістку.

Крім того, інтуїція і здоровий глузд Алідара підказували, а якщо бути точніше - голосно кричали, що насувається чергова неприємність. Він просто відчував, що незабаром станеться щось, що порушить їхню ідилію.

Йому хотілось прив'язати Мію до себе і ніколи не відпускати, а найкраще це зробив би шлюб. Вже тиждень в кабінет Володаря постійно приносили різноманітні каблучки з родинної скарбниці, але він так і не знайшов каблучку гідну опинитися на пальчику його коханої. Все йому було не так, то камінь не того кольору, то надто маленьке - зовсім не солідне, то надто велике і важке.

Ще однією турботою Володаря стала спадщина Мії. Окрім коштовностей і грошей їй дістались і численні маєтки Маренів, ось тільки про це Алі мовчав. Він боявся, що почувши про своє житло, Мія відразу ж з'їде, а його це не влаштовувало. Алідар розумів, що чинить нічим не краще за батька, адже він утримує кохану дівчину біля себе обманом, але перебороти себе і відпустити не міг.

Сама ж Мія вже приступила до занять. Щодня вона проводила в компанії кращих магів, які допомагали їй пізнати обряди магічної науки, і в першу чергу навчали контролювати свої емоції. Після довгих і болісних для неї медитацій Мія поверталась в свої кімнати зла і незадоволена собою. Вона робила успіхи у всьому, крім цих чортових медитацій, які не тільки зовсім не заспокоювали, а, навпаки, посилювали перепади настрою. Її феномен вже почали вивчати найкращі маги теоретики світу, але результатів поки що не отримали.

На практиці Мію вчили керувати стихіями і, за словами її вчителів, її сила настільки величезна, що в майбутньому вона зможе створювати стихійні сфери, що дуже втішило принцесу. Щоправда, перед цим вона мала багато чого вивчити. Викладач із зілля, а якщо бути точніше - перший міністр цілительства та алхімії після першого ж заняття заявив, що він нічому не зможе навчити Мію, оскільки вона і сама все добре знає, він похвалив її талант, а потім вони довго обговорювали зілля, яке врятувало Алідару життя.

 Як тільки Мія отримала гроші Маренів, вона, хоч і зі скандалом, але повернула Алідару борг за сукні. У неї просто серце кров'ю обливалось через те, що такі розкішні вбрання задарма висять у шафі, та й наближався світський сезон, який вона пропускати не збиралась. Тим більше, Алі збирався влаштувати в палаці розкішний прийом.

Носити нові сукні поки не виходило, було б блюзнірством бруднити дорогі вбрання в лабораторії, яку їй виділили в робочій частині палацу, де вона й проводила весь вільний від занять та зустрічей з Алідаром час. Похвала від міністра цілительства і алхімії тільки посилила її бажання займатися зіллєварінням, і стала хорошим стимулом для розвитку її талантів.

В один із днів, вона йшла зі своєї лабораторії, розмірковуючи як покращити ефект її нового зілля. Занурена у свої думки, Мія не помітила незнайомого чоловіка, що з'явився з-за рогу, в дорогих, надто химерних шатах, і врізалась в нього. Від несподіваного зіткнення дівчина впала, боляче вдарившись п'ятою точкою об кам'яну підлогу.

- Що за чудове створення? - ніжним і навіть якимось нудотно-солодким голосом запитав незнайомець, і простягнув принцесі руку, допомагаючи встати.

Не чекаючи ніякої каверзи, Мія простягла йому свою ручку. Чоловік різким рухом підняв її на ноги, але цим не обмежився, притягнув її до себе та обійняв за талію. Він утримував її однією рукою, на перший погляд вона могла будь-якої миті відсахнутись і вирватись, але насправді він дуже міцно притискав її до себе, не даючи можливості відсунутися і на міліметр.

- І звідки ж у цій нудній та сірій обителі старий учених з'явився такий чудовий ангел? - на обличчі незнайомця сяяла самовдоволена посмішка.

Треба визнати він був гарний, і навіть чимось схожий на Алідара, теж високий, темноволосий. Ось тільки в Алі риси обличчя були хоч і красиві, але більш мужні, а цей самозакоханий і пихатий тип, а саме таким він здався Міє, виглядав занадто гарненьким. А величезна кількість дорогоцінного каміння на його одязі, пальці, унизані масивними перснями, пояс, який від великої кількості смарагдів і рубінів здавався просто непідйомним, і сережки в лівому вусі змушували задуматись, а чи не пірат він. Тільки вони намагались прикрасити себе всім, що траплялося під руку.

- Може, ви мене відпустите? - серйозно спитала Мія, але у відповідь незнайомець тільки розсміявся і вільною рукою провів по її щоці.