Розділ 21

Золотий дракон Драго не знаходив собі місця. Вже майже тиждень минув з того часу, як Мія та Володар телепортувались з його будинку в Чорному лісі, і досі від них ні слуху, ні духу. Драго не турбувався б так, якби на власні очі не бачив, що принцеса відкрила неправильний телепорт.

Гаразд би вони просто зникли, молодий дракон навіть не здивувався б. Судячи з їхнього спілкування, було два варіанти, або ці двоє повбивали один одного, або закохались і тепер ховались від усього світу. Треба визнати фантазія у Драго була ще та, а душа вразлива і романтична, він навіть на дозвіллі любив читати лицарські романи і пускати сльозу в найщиріших моментах.

І ось, орієнтуючись на свій читацький досвід, молодий дракон був упевнений, що Мія та Алідар просто створені один для одного, між ними не просто пролетіла іскра, там вирувала справжня гроза. Тим більше, хто зможе скласти кращу партію для Володаря підземного царства Істарі, ніж принцеса відьма. І якщо здогад Драго вірна, то не проста відьма, а морська, остання з роду Маренів.

Ще з першого погляду дракон побачив дивний колір волосся дівчини. Якби це була магія, його аура вже давно б зруйнувала неприродне забарвлення. Звичайними не магічними фарбами такого відтінку не добитися, цю інформацію бідолашному довелось перевіряти, перечитуючи модні жіночі журнали. Поки він шукав потрібну інформацію, теоретично навчився правильно завивати локони, вдихати нове життя в старі штани чоловіка і вивчив три рецепти бісквіту. Ні чоловіка, ні локонів у дракона не було, а от рецепти йому могли й стати в нагоді.

Коли він нарешті з'ясував, що колір волосся у Мії справжній, одразу ж кинувся до своєї бібліотеки. Відьми тільки одного роду могли похвалитися таким відтінком, от тільки остання Марен зникла багато років тому, залишивши всі свої багатства незайманими.

Хтось казав, що морська відьма загинула, хтось, що вона вийшла заміж за людину без дару, а хтось і вважав, що її викрав сам Диявол і зробив своєю дружиною. Останнє мало схоже на правду, Габріелла Марен була така сильна, що ніякий Диявол їй не страшний. Перша версія теж виявилася не зовсім правильною. Дзеркало істини не показувало морську відьму, варто було комусь побажати побачити її, як чаша наповнилась густим туманом. Це говорило про те, що Габріелла не хоче, щоб її знайшли, але вона була жива, вона відгукувалась на поклик дзеркала.

Востаннє Драго намагався її знайти близько двадцяти років тому, і тоді вперше артефакт не відчув її живою. Щось змінилось, туман більше не встеляв дзеркало істини, від нього йшов холод, повітря наповнювалось вогкістю, а вода чорніла. Це говорило про одне - Габріелла Марен покинула світ живих.

І от дракон зустрів ще одну відьму цього роду. Гарну, сильну та молоду. У ранньому дитинстві Драго бачив Габріеллу часто, вона доводилась йому дальньою родичкою і була гарною подругою його сестри, юний дракончик добре запам'ятав її, і навіть тепер через роки, у його пам'яті, випливав її образ. Не сказати, що Мія схожа на неї як дві краплі води, але схожість була.

І ось тепер остання надія роду Марен зникла. І що найцікавіше, дзеркало істини не відображало її серед живих, ні серед мертвих. Скільки б Драго не просив його показати Мію чи Володаря, воно просто мовчало.

Зрештою, терпець Драго урвався, він більше не міг сидіти, склавши руки, треба було вирушати на пошуки. Тим більше його магічний резерв повністю відновився, і напрочуд, після практично повного виснаження, навіть збільшився. У дракона з'явилась теорія, чим більше виснажується резерв, там більше стає, але перевіряти він її поки не поспішав. А старші дракони неохоче ділились досвідом, вважаючи, що справжній представник їхньої раси повинен сам осягнути всі таємниці та премудрості життя.

Драго знав лише одне місце, куди не дотягується погляд дзеркала істини, і це його лякало. Якщо його припущення вірні, то Володар та Мія потрапили на згубні землі пустки. Тільки дракони, та ще й хіба що птахи, знали, як насправді виглядає пустка, і що ховається за її межами. Молодий дракон не раз пролітав над цією неживою землею. І щоразу його серце було готове вистрибнути з грудей.

Їхній рід з покоління в покоління передавав легенду про те, як ватажок адаринів - тварин, що населяють пустку, уклав договір зі старійшиною драконів, в якому говорилось, що адарини не чіпають селища драконів, і не залишають межі своїх земель, а дракони у свою чергу нікому не розповідають правду про пустку.

Золотий дракон добре знав, що адаринів залишилося дуже мало, не більше двох-трьох десятків, дізнайся про це люди, жителям пустки прийшов би кінець, їх знищили до останнього. А, на думку Драго, навіть найжахливіша істота має право на життя. Мабуть, і інші його родичі так думають, раз нікому не відкривають таємниць пустки.

Але як би там не було, Володар та Мія були у небезпеці. Адарини вбивали всіх, хто заходив на їхню територію, а впоратися навіть з одним таким монстром складно, не кожен добре навчений воїн може вийти переможцем із бою з жителем пустки, а що вже говорити про слабке дівчисько, яке залишилось навіть без єдиної своєї зброї - магії .

Настав час висуватись на пошуки. Золотий дракон мріяв, що врятує цю парочку з лап адаринів, і його подвиг буде оспіваний у лицарських одах.

***

Кривава пляма на грудях Алідара швидко збільшувалась. Володар осів на пісок, моментально зблід, ніби з нього вже пішла вся кров, а чоло вкрилося потом. Він уже не реагував на слова та благання Мії. Принцеса від розпачу впала в ступор, вона розуміла, що Алі не тільки поранено, а й отруєно, і отрута дуже швидко поширюється по всьому тілу.