Розділ 20

Хто б міг подумати, що пустка така величезна, на картах вона зображувалась досить схематично, а її межі постійно змінювались. Напевно, немає в історії жодної живої істоти, яка повністю пройшла пустку від одного краю до іншого. Навіть відважні, а часом і божевільні дослідники не заходили далеко від кордонів. Ходило безліч різних легенд про це згубне місце, і як виявилося, половина з них брехали.

Ну, як мінімум, тут не було випалених земель і лісів, земля не вкрита попелом і кіптявою, а вулкани не заливають лавою все навкруги через кожні п'ять хвилин. Навпаки, це місце здавалось справжнім раєм землі. Тут було все, що обіцяють жерці у своїх довгих проповідях, і соковита молода трава, і розкішні дерева, які кидають на землю тінь, що дарує прохолоду спекотного літнього дня.

Швидка річка Лістар із кришталево чистою і завжди прохолодною водою текла через усю пустку, вона брала свої витоки в горах біля північного кордону Чорного лісу і впадала в море вже біля берегів Вастардаса.

Тут можна було знайти всі можливі та неможливі види ягід, грибів та диких фруктів. Землю встеляв килим із різнокольорових квітів, Мія навіть не стрималась і під час чергового нічного привалу сплела два вінки, собі й Алідарові, який хоч і бурчав, коли принцеса одягла на нього квіткову корону, але знімати все одно не поспішав.

Ішли вони не так швидко, як хотілося б Володарю. Скільки б він не намагався задати потрібний темп, Мія постійно відставала і надто швидко втомлювалася. Що не кажи, але принцеса, вона і в пустці принцеса, ніжна і не привчена до фізичних навантажень. Але треба віддати належне дівчина навіть не намагалась скиглити, вона стійко переносила всі незручності. Алі чудово розумів, що після такого походу, у неї болять м'язи, та й синців на тілі має бути чимало після пригод у лісі. Але принцеса мовчала, вона жодного разу не поскаржилась, і Алідарові було вкрай соромно, що на початку шляху він тільки й робив, що бурчав та обурювався.

Правду кажуть, що проблеми зближують. За кілька днів шляху Мія та Алі із найлютіших ворогів перетворилися якщо не на друзів, то на хороших знайомих точно. У них знайшлось багато спільних тем для розмов від сімейних негараздів до наукових трактатів з практичної магії. Всі образи були забуті, хоча жоден із них не втрачав шансу підколоти іншого.

Вони йшли вже четвертий день, і на їхньому шляху не зустрілось більше жодної тварюки. Це водночас тішило і лякало. Не просто так пустка мала таку погану репутацію. Траплялось навіть, що монстри, які населяли ці землі, іноді виходили за кордон свого ареалу проживання, і нападали на найближчі селища. Поодинці тварюки не несли великої небезпеки, а от коли збирались групами, перемогти їх було складніше. На щастя, за межі пустки вони виходили лише по одному і вкрай рідко.

Перші дні Алідар прислухався до кожного шереху, боявся нападу. Але час минав, на їхньому шляху ніхто не зустрічався, і це поступово притупило почуття страху та небезпеки.

Володар не знав, куди саме вони йдуть. Він орієнтувався лише сонцем, і намагався тримати шлях суворо захід, адже саме там був вхід у Підземне царство.

На четвертий день вони знову опинились біля берегів річки Лістар, що сильно спантеличило Володаря. Він не пам'ятав, щоб хоч в одній книзі згадувалося, що русло річки так згинається. Алі не знав, що й думати, він був упевнений, що йде в правильному напрямку, і якщо вірити сонцю, жодного разу не збився зі шляху. До того як вони вийшли до річки, Алідар навіть не сумнівався, що веде їх точно до входу в Підземне царство. І хоча в голові вже дозріла невесела думка, що вони заблукали, з принцесою ділитись своїми спостереженнями Алі не поспішав.

На нічліг вони вирішили зупинитись на березі річки, щоб далеко не ходити за їжею та водою. Цього разу Володар вже не обурювався, що риба несмачна, він з радістю обсмоктував кісточки, за останні дні йому до нудоти набридли гриби та ягоди, якими його годувала Мія.

- Де ти навчилась ловити рибу руками? - поцікавився Алідар у принцеси після вечері.

- У дитинстві батько часто брав мене на рибалку, він навчив. А потім довгі роки практики у школі. Годували нас поганенько, доводилось щось вигадувати. Знаєш скільки креветок я переловила за роки навчання?

- Дивно, коли я приїжджав на Марсен, там завжди столи ломилися від делікатесів, - здивувався Алі.

- А ти хоч раз спробуй приїхати без попередження, та ще й під час обіду.

- Мабуть, я прислухаюсь до твоєї поради. І все ж, треба визнати, що з тобою з голоду не помреш. Та й взагалі, мені варто було б вибачитися за свою поведінку, якби я відразу вислухав тебе, то багатьох проблем вдалось б уникнути, - Алідар говорив щиро, він і, правда, каявся у всьому, що наговорив Мії за час їхнього недовгого знайомства.

- Та гаразд, я теж була не у всьому права.

- Що означає не в усьому? - обурився чоловік.

- Бачиш, твоя погана слава йде попереду тебе. У школі всі відьми зберігали твої портрети різних розмірів та ледь не молилися на них. А в кулуарах обговорювали перемоги всесильного і прекрасного Володаря на любовному фронті, - пояснила Мія. Ще кілька днів тому таке визнання знищило б тендітний світ, що встановився між ними, але тепер Алідар тільки голосно засміявся.

- Мія, світом ходять чутки, що ти божевільна.

- Але ж це не правда, - відразу спробувала виправдатися принцеса. - Моє божевілля - плід бурхливої ​​і хворої фантазії Катаріни.