Розділ 16

У перші миті Мія навіть не зрозуміла, що з нею сталося. Все що вона запам'ятала, це величезна кігтиста лапа, що хапає її немов якусь ляльку. Принцеса навіть кричати не могла від шоку і страху, а про те, щоб використовувати магію взагалі не йшлося, та й безглузда вона в цьому випадку. Дракони абсолютно несприйнятливі до заклинань, вони руйнують усі чари в радіусі п'яти метрів, іноді навіть більше, залежно від сил самого дракона.

Коли дівчина зрозуміла, хто саме її викрав, вона трохи заспокоїлась. У школі їм неодноразово повторювали, що, незважаючи на старі легенди, дракони людей не їдять. Так що хоч за це можна було не хвилюватися, головне залишитися живою, а далі можна й домовитись.

Якоїсь миті Мія навіть почала отримувати задоволення від польоту. Ну а що? Парити в небі дуже цікаво. З висоти відкривався неймовірний краєвид, а тепла драконяча лапа не давала замерзнути серед хмар.

А от коли вони почали знижуватись, у дівчини почалась паніка. Викрадач приніс її до Чорного лісу, який вселяв страх усім жителям Вастардасу, казали, що звідси немає повернення, тут живуть страшні тварюки. Хоча якщо дракон живе тут, то відразу стає зрозуміло, яке саме страшне створіння так лякає вастардасців.

Вони приземлилися у дворі невеликого кам'яного котеджу, причому цей самий двір був набагато більшим за будинок, мабуть, спеціально розрахований на приземлення великогабаритного розумного ящера.

Дракон приземлився плавно і м'яко, Мія навіть поплескати йому хотіла, але він випустив її з лапи, і дівчина, наче мішок з картоплею, плюхнулась на землю. Тепер її сукня виглядала не тільки потворно, а й неохайно.

- Жива, принцесо? - проричав дракон, від його голосу закладало вуха.

- Жива, але точно не завдяки вашим молитвам. Ми ще навіть не знайомі, а у мене до вас одразу дві претензії. Якого дідька ви мене викрали? І не можна було пом'якше мене відпустити?

- Хм... а ти бойова, - дракон обнюхав дівчину з ніг до голови, і задумливо сказав, скоріше сам собі. - І магією пахнеш. Отже, Рейніс за дружину хотів відьму взяти.

- Шановний, ви, що на сонечку перегрілися? Який Рейніс? Яка дружина?

- Не зрозумів. Ти що не наречена короля Вастардаса? - дракон сторопів від такої новини.

- Ні, я її сестра. Пане драконе, ви, здається, не ту дівчину викрали.

- Ірис мені ніс! - вигукнув дракон, чим насмішив Мію.

По-перше, дівчина вже встигла остаточно розслабитися, її викрадач виглядав надто добродушно та доброзичливо, а, по-друге, ще зі школи вона знала, що у всіх драконів алергія на квіти іриси, і такий вираз здався їй кумедним.

Поки її викрадач у паніці щось бубнів собі під ніс, ходив подвір'ям туди-сюди, Мія змогла розглянути його. Видовище звичайно чарівне. Луска дракона на перший погляд здавалася білою, але як тільки на неї падали промені сонця, вона сяяла золотом. Довга шия і черево покриті непробивними пластинами, накладеними одна на одну, величезні крила могли б у разі чого укрити від дощу всіх мешканців якогось невеличкого села. Уздовж голови і потилиці, м'якими хвилями спускалась довга грива, а вуха нагадували принцесі стебла цибулі, такі ж довгі вузькі та гострі. І янтарно-золоті очі, у них ще не було вікової мудрості та смутку, швидше за все перед нею був молодий дракон.

- А ти точно не наречена? - вирішив ще раз уточнити дракон.

- Точно. А навіщо тобі взагалі знадобилася Катаріна? Вона звичайно гарна, але характер у неї гірший, ніж у гарпії, - Мія перейшла на менш офіційний тон.

- Та я Рейнісові помститися хотів.

- За що? - Мія навіть уявити не могла, що молодий король здатний на поганий вчинок, за який йому можна було мститись.

- Його батько викрав нашу господиню. Вона мала стати дружиною мого старшого брата. А цей негідник Демір викрав її і занапастив, - випалив дракон, після чого помітив, як Мія зіщулилась, прикриваючи вуха, надто вже гучним був для неї його голос.

Він зрозумів, що розмова у них явно не піде, якщо принцеса оглохне, і вирішив набути людської форми. До цього Мія ніколи не бачила перетворення дракона і зачаровано спостерігала за цим процесом. Величезне тіло білого ящера огорнув мерехтливий серпанок, через який було видно лише його тінь, яка стрімко зменшувалась у розмірах, поступово набуваючи людських обрисів.

Коли серпанок розвіявся, принцеса побачила перед собою зовсім ще юного хлопця, на вигляд йому від сили років вісімнадцять, хоча насправді він побачив щонайменше сто зим, надто великим він був в драконовій іпостасі.

Якби дівчина зустріла його на вулиці, то навіть подумати не змогла б, що він не людина, настільки звичайно він виглядав. Схожість хлопця з величезним драконом полягала лише в білому волоссі,  що м'якими локонами спускалось на спину, і золотистому кольорі очей. Мії навіть уявити було складно, що ще кілька секунд тому цей високий і неймовірно худий хлопчина був величезним драконом.

- Так, мабуть, краще буде, - нарешті сказав він, і жестом запросив принцесу до будинку.

Котедж виявився дуже затишним, тут панувала приємна прохолода, а у повітрі відчувався аромат сушених трав. Більшу половину першого поверху займала кухня, поєднана з вітальнею та їдальнею. Дракон запросив Мію за стіл і розлив по чашках напій, що пахнув фруктами.