Розділ 15

День весілля видався як ніколи спекотним, хоч до сезону посухи залишалось ще кілька тижнів. Повітря було гарячим, і здавалось навіть тягучим. Найважче було слугам, вони з самого ранку бігали палацом і намагались як можна швидше закінчити останні приготування і перевірити, чи все готово. 

Квітами та стрічками прикрасили все, що можна було. Палац і до того переповнений зеленню, тепер зовсім перетворився на справжню клумбу. Дорогу від королівської резиденції до храму застелили червоною килимовою доріжкою, оскільки король та його обраниця мали пройти цей шлях пішки. Дізнавшись про цю традицію, Фіона довго сміялась, оскільки Катаріні буде дуже важко йти в її сукні по такій спеці.

Люди почали вишиковуватися вздовж дороги ще затемно, всім хотілось бачити короля та його наречену на власні очі. Не щодня простому народу випадала така честь. Після офіційної частини церемонії одруження по всій країні розпочинався бенкет. У палац потрапили тільки наближені до королівської сім'ї, навіть не всі аристократи удостоїлися такої честі.

Мія мало звертала уваги на всю цю перед весільну суєту. Вона готувалася до втечі, вкотре перевіряла чи все взяла з собою, і про всяк випадок ще раз зв'язалася з капітаном Керном. Той запевнив принцесу, що корабель чекає на неї в бухті недалеко від міста. Фіона ще з вечора домовилась з конюхом, що той підготує їм коней. Залишалось лише вчасно втекти.

З самого ранку Фіона ходила похмуріше хмари. Вона відмовилась від легкого сніданку, і взагалі була схожа на привида. Її очі припухли, наче вона плакала всю ніч. Коли Мія зіткнулася в коридорі з Алідаром, той, не дивлячись на вчорашню чергову сварку, чемно вклонився. Виглядав він не краще за Фіону, Володар без сумнівів провів безсонну ніч.

З того часу, як у його житті з'явилася Мія, Алідар навіть забув про свою головну місію - відмовити брата від одруження. Він так нічого й не вигадав. Але суперечки принцесою його не просто злили, зараз, тверезо оцінивши ситуацію, він зрозумів, що це приносило йому задоволення. Це дівчисько занадто сильно його зачепило, раз він так серйозно ставився до їхніх сварок.

Схаменувся Алі надто пізно, коли до весілля залишалась доба. Рейніс, природно, як і раніше не хотів слухати його докази, і не повірив жодному слову. Хоча вже не так завзято захищав наречену. Алідар бачив, що його брат зовсім не горить бажанням одружитися, але змінити нічого не може. Занадто важливий для нього цей союз та й ображати короля Вілмара він не хотів.

Ніч Алі провів у Підземному царстві. Він замкнувся у своєму кабінеті та пив. Володар хотів позбутися думок про фіалкові очі наповнені сльозами, які, здавалось, дивилися йому прямо в душу. Напевно, саме ці очі так зачепили його брата, раз він стільки часу проводив із сірою мишкою Мією.

- Знову топиш у пляшці свою тугу, - почувся скрипучий, більше схожий на відлуння голос.

Алідар підвів голову і побачив перед собою маленьку стару. Визначити її вік було неможливо, вона здавалася настільки старою, що застала створення світу, її обличчя вкривали глибокі зморшки, а шкіру пігментні плями. Волосся літньої жінки, що стирчало з-під зав'язаної тюрбаном хустки, відливало сріблом, а колір очей неможливо було визначити, здавалося, що вони вицвіли на сонці.

У руці старенька тримала криву палицю, більше схожу на звичайну необроблену гілку, якби не тонка в'язь візерунків, що переплітали її. Ось тільки потрібна їй ця палиця точно не для пересування, тому що, незважаючи на вік, ходила вона швидко.

Її зморшкуваті руки прикрашали персні, а на переніссі блищав камінь болотно-зеленого кольору, здавалось, що він просто вріс у шкіру. Її сукня незрозумілого кольору висіла мішком, повністю приховуючи будь-які вигини фігури. На плечах старої накинута тепла шаль, в яку вона куталась, незважаючи на спекотну погоду.

- Чого тобі, болотяна відьмо? - не дуже привітно запитав Алідар, від випитого алкоголю його язик почав заплітатися.

- Прийшла дати тобі пораду, Володаре, - старенька анітрохи не образилась на його тон, швидше за все просто звикла до такого звернення.

- Я не потребую твоїх порад, відьмо.

- Твій дід теж так говорив, і дивись, куди його привела впертість. Алідаре, я набагато старша і багато чого побачила, тож не думай, що можеш бути мудрішим за мене.

- Не вік дає мудрість.

- Згодна, мудрість приходить із життєвим досвідом, причому не важливо, своїм чи чужим. Так от, будь мудрішим, прислухайся до поради старої відьми. Не тужи, проблема твоя вирішиться в останній момент. От тільки й життя твоє зміниться, - стара сказала все, що хотіла, вона попрямувала до виходу, і вже біля самих дверей додала. - І запам'ятай, те, що нагадала русалка - неодмінно здійсниться. Ти ще не раз зустрінеш ту, чий вінок приплив до твоїх ніг. Вона поруч, ближча, ніж ти думаєш. Шукай її в натовпі.

Алідар був приголомшений пророкуванням болотної відьми. Звідки вона дізналася про незнайомку зі свята та ворожіння русалок? Але відповіді він не отримає принаймні сьогодні. Стара зникла так само зненацька, як і з'явилась.

- Не охорона, а купка ледарів! Пропускають усіх до палацу, а потім артефакти зникають, - пробурчав Алі собі під ніс.

Лаяти охоронців було безглуздо, він чудово знав, що для болотної відьми немає перешкод. Вона подолає будь-який захист. Ця жінка змогла перемогти навіть смерть, що вже говорити про проникнення в палац, для неї це справжня дрібниця.