Розділ 12

  Наступні кілька днів Мія не покидала своїх покоїв. Вона розуміла, що зробила жахливу дурість і зганьбилась перед усіма. Вона цілодобово валялась в ліжку і не хотіла нічого. Фіона кілька разів намагалась її розбурхати, кликала на прогулянку, але все без толку. Мія постійно докоряла собі за свою слабкість і дурість. Якби вона була хоч трохи врівноваженою, то не довелося б зараз відсиджуватись у чотирьох стінах.

Увечері другого дня шлунок вирішив про себе нагадати, і зрадливо забурчав. Мія пошкодувала, що відмовилась від вечері, яку приносила їй Басма.

- Мабуть, період самокопання закінчився, - сказала сама собі дівчина.

Вона встала з ліжка і зробила те, чого уникала останніми днями - подивилась в дзеркало. Віддзеркалення нічим порадувати не змогло. Очі набрякли, навколо них утворились синці розміром з кулак, і тепер принцеса нагадувала собі одну екзотичну тварину, яку бачила тільки на картинках в книжках. Її назву вона забула, пам'ятала тільки, що диво-звір жив у сусідній з Вастардасом країні Хначан, нагадував ведмедя, і навколо очей у нього завжди росла чорна шерсть, яка дуже виділялась на фоні білосніжного тіла.

Зате волосся змінилось на краще, мабуть сила закляття потроху почала зменшуватись. І хоч колір все ще залишав бажати кращого, зате густота та блиск повернулись. А ось помити волосся явно не завадило б. Викликати Басму не хотілося, тим паче на вулиці вже панувала ніч. Мія сама наповнила басейн, на поличках у купальні вона знайшла ароматне мило. У Басми краще б вийшло підготувати купальню до водних процедур, тому що принцеса поняття не мала, що служниця додавала у воду, і як змусити басейн випускати бульбашки. Мія твердо вирішила, що завтра нарешті попросить Басму знову приготувати їй ванну як першого дня. А зараз доводилось задовольнятися тим, що є.

Після водних процедур принцеса знайшла в шафі чисту нічну сорочку, і почала вичісувати волосся. Вона мало не плакала від болю, коли роздирала ковтуни. Не розчісуватись усі ці дні було дуже поганою ідеєю. Зараз Мія розплачувалась за апатичність і лінощі, які поглинули її з головою в останні дні. Дівчина розуміла, що яким би поганим не був настрій, доглядати за собою все одно потрібно. Тим більше таке ставлення до власного тіла в неї було вперше. 

У двері хтось тихенько постукав, і, не чекаючи на відповідь, увійшов до кімнати. На порозі стояла Фіона, вона вкотре вирішила перевірити, як там Мія і спробувати її розворушити. І дуже зраділа, коли побачила, що її сестра нарешті вилізла з ліжка.

- Ти мене задушиш, - прохрипіла Мія, намагаючись вирватися з міцних обіймів, у які її на радостях уклала Фіона.

- Не задушу, терпи. Я просто хотіла тобі показати, що хоч ти й дурненька, але я люблю тебе.

- Сама ти дурненька, - надулась Мія, і відштовхнула від себе сестру.

- І я дурненька, і взагалі всі ми такі, всією родиною. Ну, принаймні, саме це говорило вираз обличчя Володаря Алідара після того, як ти втекла.

- О боги! Не нагадуй. Це така ганьба, я й не могла подумати, що мої слова неправильно зрозуміють. Я була така зла, що зовсім втратила контроль над собою.

- Та гаразд, мабуть поганий контроль емоцій у жіночої частини нашої родини в крові. Тяжко батькові з нами істеричками, - Фіона засміялася і плюхнулась на ліжко. - А ось із Володарем тобі варто налагодити стосунки, може він допоможе тобі зняти твої чари потворства. Та й узагалі дивно, як він міг не помітити, що ти відьма? Я думала, маги відчувають одне одного.

- Ми справді відчуваємо один одного, але я приховала свій дар. Не хочу щоб хтось знав, що я відьма.

- Мія, ти, правда, така дурненька? Знову пішла на поводу у матері? Вона наказала понівечити себе - ти виконуєш, сказала замаскувати свій дар - ти знову як вірний песик слухаєшся.

- Не кип'ятись, все трохи не так. Мама нічого мені не говорила, вона, мабуть, навіть не подумала, що інші маги здалеку відчувають мою магію. Я сама вирішила сховати дар. Жителі Вастардаса дуже погано ставляться до чаклунів, і хоча серед них магів немає, зате відчувають присутність магічної енергії вони дуже добре, не дивлячись на те, що не повинні. Цю аномалію вже багато років намагались розгадати найкращі уми, але поки ніхто не може точно сказати, чому так виходить. Магів немає, але всі поголовно вміють відчувати чари. 

- І що б вони зробили тобі? Ну, подумаєш відьма.

- Ну, як мінімум, можуть закидати камінням, а взагалі оголосять полювання. У Вастардасі дуже жорстоко розправляються з магами. І щось мені підказує, що коли мама вирішила залишити мене в Озірасі з Катаріною, вона сподівалася таким чином позбутися мене.

- Ну не знаю, наша мама, звичайно, не в собі, але не настільки ж. Це більше у стилі Катаріни, але вона точно не в курсі таких тонкощей. Та й не накручуй себе дарма, може маман просто захотіла тебе тримати подалі від дому. І знаєш, краще померти, аніж усе життя прожити в будинку нашої старшої сестрички. Отож скажи, ти будеш у Алідара допомоги просити?

- Нізащо! Я й раніше була про нього невисокої думки, а зараз так тим більше. Ти бачила, з якою зневагою він на всіх дивився. Уявив про себе казна-що.

- Ну, не знаю, мені він здався нормальним. Я б теж не виглядала добродушною, якби мій єдиний брат одружувався з тупоголовою дівчиною з садистськими нахилами, а матуся майбутньої родички чіплялася з дурними розмовами.