Розділ 9

Весь час до прибуття в Озірас Мія намагалась хоч якось виправити свою зовнішність. Вона довго приймала ванну, втирала в шкіру різні масла, щоб хоч трохи повернути їй колишній здоровий колір, але мабуть магія була сильніша, і зазвичай чудодійні засоби не дали ніякого ефекту.

З волоссям виявилося ще цікавіше. Вони тільки на вигляд були тонкими і рідкими, а навпомацки залишилися, як і раніше. Через це спорудити на голові красиву зачіску виявилося ще складніше, адже відображення у дзеркалі зовсім не відповідало дійсності. Взагалі то в неї мала бути особиста камеристка, але Мія так звикла робити все сама, що помічниця тільки дратувала б її.

Укласти волосся все ж таки вдалось, правда, довелось дуже довго чаклувати, щоб візуально все виглядало нормально. На перший погляд легкий макіяж забрав у дівчини багато часу та енергії, але врешті-решт вії та брови набули темнішого відтінку.

Мія розкидала по кімнаті всі підходящі вбрання, щоб підібрати сукню, яка максимально їй личила, треба визнати завдання не з легких, тут матінка постаралась на славу. Дівчина вже практично зневірилась, коли в її кімнату постукали. Отримавши дозвіл увійти, на порозі з'явилася королева Астрід. Вона виглядала дуже розгубленою, і неозброєним поглядом було помітно, що рішення відвідати Мію далося їй непросто.

- Вибираєш сукню? - несміливо спитала вона, такий тон був зовсім не властивий королеві.

- Намагаюсь, - голос принцеси звучав спокійно, хоча в душі за звичкою вже зароджувалося почуття агресії.

- Подивись на ту персикову, вона тобі личить, і у мене є розкішний комплект із жовтих діамантів, буде добре поєднуватись.

Королева підійшла до крісла, на якому лежала та сама сукня. Вона взяла її в руки і піднесла до Мії, щоб переконатися у своїх словах.

- Поверни назад свою зовнішність, - нарешті зважилася сказати Астрід.

- Навіщо? - Здивування принцеси було складно не помітити.

 - Я була неправа. Як би там не було, але твій зовнішній вигляд це візитівка королівства. Тим більше на весіллі буде багато іноземних принців, можливо і тобі чоловіка знайдемо.

У каюті запанувала мовчанка. Мія була просто в шоці, замість вибачень мати розповідає їй про якійсь візитівки і династичні шлюби. Цю жінку і могила не виправить.

- Я не зможу зняти чари, - нарешті зізналася принцеса.

- Що? Але чому? Це тепер назавжди? - така реакція дуже порадувала Мію, можливо тепер мати зрозуміє, що від її необдуманих наказів більше шкоди, ніж користі, в тому числі і її любій донечці.

- Скажімо так, через стресову ситуацію заклинання трошки неправильно спрацювало.

- І як довго триматиметься твоє заклинання?

- Місяця три, не менше.

Така відповідь розчарувала королеву. Вона сподівалась, що все з легкість можна буде повернути назад. Але тепер зовнішність середньої дочки переслідуватиме її і постійно нагадуватиме про власну дурість.

Вранці, коли Мія не побоялась і увійшла до Катаріни, а потім і зовсім створила неможливе, заспокоїла сестру, Астрід розуміла, що перегнула. Вона не тільки зробила боляче рідній дочці, але й цим необдуманим проханням завдала шкоди й решті своїх дітей. Адже тепер могли піти чутки, що приваблива зовнішність усіх її дівчаток є результатом магічного втручання. Вона дуже пишалася природною красою дочок, і сама ж кинула на них тінь. Але вибачитись перед Мією було вище її сил.

Її ставлення до Мії завжди було упередженим, вона так і не змогла полюбити її, а за довгі роки розлуки, ця нелюбов стала ще сильнішою. Надто вже Мія була схожа на ту, кого Астрід ненавиділа всією душею, і з кожним роком ця схожість ставала все сильнішою і сильнішою.

Складно полюбити дитину, яка як дві краплі води схожа на саму ненависну людину. Перший час у Астрід траплялась істерика щоразу, коли вона помічала нову схожу рису. А коли Мія повернулась додому після довгої відсутності, доросла, красива, королева ледь не збожеволіла. Їй здавалося, що з вікна карети на неї дивиться та, що й досі приходила до Астрід у кошмарах.

Її стара ненависть з подвоєною силою перейшла на дочку і змусила робити та говорити те, чого не варто. І хоча полюбити Мію вона не в силах, потрібно змусити себе хоча б по-людськи ставитись до неї. Інакше можуть поповзти чутки.

- Залишилось мало часу, я піду, не заважатиму. Я надішлю служницю, вона принесе тобі прикраси, - після довгої незручної мовчанки сказала королева, і швидким кроком покинула каюту дочки.

Візит матері вибив Мію з колії. Вона навіть не знала, як на це реагувати та що думати. Вона відчувала, що королева хотіла вибачитись, і головне, вона насправді жалкувала про свій наказ.  

Як би там не було, Мія прислухалась до поради матері, і обрала персикову сукню, з усіх варіантів вона виявилась ледь не єдиною більш менш підходящою. Та й часу довго копатись у гардеробі, не було. Їй треба було разом з рештою членів королівської сім'ї стояти на палубі корабля, посміхатися махати рукою народу Вастардаса, що зібрався біля пристані.

Не встигла Мія одягтись, як за нею прийшла Фіона. Їм час було йти, але перед виходом молодша сестра продемонструвала витончений синій капелюшок з тонкою вуаллю, що мала прикривати обличчя.

- Ти можеш змінити колір? - запитала вона, критично вдивляючись в персикову сукню сестри, яка аж ніяк не пасувала до синього капелюшка.