Розділ 8

Весь вечір Мія не покидала своєї каюти. Їй було так бридко і гидко на душі. Її знову і знову атакувала одна єдина думка, звідки у рідної матері стільки ненависті, чому одну дочку вона любить незважаючи ні на що, а іншу так сильно зневажає і намагається всіма силами принизити. Від жалю до себе і образи, що зростала з кожною секундою на королеву, дівчина ревіла в подушку. На щастя на кораблі було досить галасливо, щоб хтось її почув. Тим більше, що прямо зараз на палубі влаштували вечірку з нагоди скорого прибуття до порту Озіраса.

  Свято з нагоди останньої ночі плавання видалося галасливим. Аристократи, вбрані в розкішні вбрання, прогулювалися палубою, насолоджуючись легкою музикою, дорогим вином і чудовим зоряним небом.

Фіона нарешті змогла втекти з-під грізного погляду матері, яка помітила досить тісне спілкування молодших дочок. Королева Астрід була явно проти їхньої дружби, про що не посоромилась вже кілька разів тонко натякнути Фіоні. Молодша донька короля Вілмара покірно кивала головою, опустивши погляд у підлогу, а як тільки мати ховалася з поля зору, невдоволено хмикала і насилу стримувалася, щоб не показати королеві слідом язика.

Пробираючись до дверей крізь натовп, Фіона почула дуже цікаву та дивну розмову. Дві придворні дами обговорювали останні плітки і чомусь їх дуже зацікавила відсутність принцеси Мії на святі.

- Я чула, що з неї спали всі чари краси. Вона тепер боїться і носа показати з каюти, - голосно пошепки заявила одна з них.

- Яка ганьба для королівської родини. Не дивно, що вони стільки років ховали її від суспільства, - відповіла їй друга.

- І в кого вона тільки така вдалася? Адже король з королевою та обидві її сестри мають прекрасні риси обличчя.

- Кажуть, у всьому винна її бабуся, мати його величності. Адже вона була відьмою. За чутками, її краса була результатом величезної кількості чаклунства, а насправді королева мати виглядала як торішнє зморщене яблуко.

- Та ви що?! Адже я знала її величність Габріеллу, вона була справжньою красунею, навіть у старості. Не можу повірити, що вона використовувала магію, щоб змінити зовнішність.

- Я й сама не повірила б, але я чула це особисто від королеви Астрід. А кому як не їй знати такі таємниці своєї свекрухи.

Жінки ще продовжували копатися в безглуздих плітках, але принцеса вирішила не вслухатися в це марення. Але підслухана розмова насторожила її, хоч вона й не зовсім зрозуміла, про що говорили аристократки. Логіка, якій Фіона звикла довірятися, стверджувала, що в цій бесіді криється причина зникнення Мії. Забувши про пристойність, дівчина на всіх парах побігла до сестри.

Принцеса Фіона довго стукала в двері каюти Мії, так і не отримавши відповіді, обережно ввійшла. Тут панувала непроглядна темрява, але почувши схлипи і дуже тихе завивання, дівчина переконалась, що щось тут не так. Вона повернулась  в коридор, взяла свічку, що горіла в одному з численних канделябрів, і увійшла назад у каюту. Дівчина запалила по черзі всі свічки.

Мія, не звертаючи на неї уваги, продовжувала заливати свою постіль сльозами, обійнявши подушку. Фіона сіла поряд з нею, і почала гладити сестру по голові, примовляючи:

- Ну хто це плаче? Невже моя сестричка, найкраща відьма Баладії?

Схлипнувши голосніше ніж раніше, Мія відірвала обличчя від подушки і кинула на сестру сердитий і повний печалі погляд. Побачивши її нову зовнішність, Фіона відсахнулась і вилаялась.

- Благаю, скажи, що це тільки через те, що ти плакала, - у голосі молодшої принцеси чулась надія.

- Ні, завдяки старанням нашої матінки, це моє обличчя, - зло прошипіла крізь сльози Мія.

- Вона тебе прокляла? - здавалося, Фіона сама не вірить у те, що говорить.

- Ні, я сама себе понівечила, - насилу видавила з себе Мія, а останній склад і зовсім провила, розплакавшись сильніше ніж раніше. - Вона мене змусила, - додала вона, трохи заспокоївшись.

- О боги! Ну, скажи мені, ти взагалі нормальна? Ти хіба не могла послати матір на всі чорти, тим більше вона з ними явно в родинних стосунках, хоч побачаться, молодість згадають. Кинути в них потік магії, або як ви там це називаєте? Чи на крайній випадок її саму перетворити на потвору?

- Ти ж сама говорила слухати її у всьому, а потім вчинити по своєму, - кінець фрази знову перетворився на завивання.

- Ну не настільки ж. Вона перейшла всі межі. І я так розумію, що без Катаріни тут не обійшлось.

Мія тільки сильніше завила. Її й так непоказне обличчя опухло й почервоніло, а очі перетворились на вузенькі щілини. Вона й до цього не хотіла дивитись у дзеркало, а тепер і зовсім боялася, що воно трісне, відобразивши таке диво природи.

- Зніми чари, нічого розкисати, - скомандувала Фіона.

- Я від того і реву, що не можу їх зняти. Я забула, - з очей Мії полився черговий потік сліз.

- Ти ревеш як маленька дівчинка, нормально скажи, що ти забула?

- Забула, що саме я начарувала. Я не пам'ятаю, як саме сплела закляття, і розплести його тепер не зможу.

- Я тебе благаю, хоч соплі витри, а то зовсім бридко виглядає, - гидливо скривившись, сказала Фіона, і простягла сестрі носову хустку. - І скільки ця погань протримається?