Розділ 6

Підготовка до королівського весілля розпочалась ще у Баладії. Катаріні зібрали посаг небачених розмірів. Навіть якщо відправити наречену жити далеко від цивілізації, завдяки вмісту скринь, можна було прожити довге та щасливе життя у комфорті та багатстві. Тут було все, від розкішних прикрас до нічних горщиків. Такою кількістю пухових перин та подушок можна було забезпечити населення невеликого містечка, а шовкових простирадл вистачило, щоби застелити ними всі дороги столиці. Здавалося, що король Рейніс одружується не з Катаріною, а з торговою лавкою забитою предметами розкоші й антикваріатом. Лише картин у посагу налічувалося більше сотні, ще стільки ж порцелянових ваз і близько півсотні сервізів.

Вінчальну сукню не бачив ніхто крім самої нареченої, королеви та кравчині. Але Катаріна так часто з захопленням розказала про своє весільне вбрання, що можна було приблизно здогадатися яким воно буде. Крім весільної сукні, принцесі пошили ще три сотні розкішних нарядів, як повсякденних, так і бальних. До кожного з них були виготовлені туфельки, рукавички, плащі і накидки.

Сестрам нареченої також оновили гардероб. Королеві довелося до хрипоти сперечатися з молодшою ​​донькою через нові плаття. Фіона навідріз відмовлялася носити модні та розкішні вбрання. Вона наполегливо вимагала від кравців пошити їй повністю закриті, суворі та позбавлені будь-яких прикрас сукні непримітних кольорів. А ось Катаріну радував такий вибір молодшої сестри, те, що Фіона виглядала так непрезентабельно, приносило їй задоволення.

- Мамо, дай Фіоні спокій, тим більше, що вона в будь-якій сукні виглядає як синя панчоха.

Катаріна мала страшну звичку, обговорювати людину в її присутність, але ніби її тут немає. Вона не соромилась поливати брудом навіть своїх найвідданіших подруг. І всім доводилось це терпіти. Фрейліни навіть не намагалися обурюватися, вони готові були витримувати будь-які приниження аби бути ближче до принцеси та майбутньої королеви Вастардаса. Слуги взагалі не мали жодного права голосу, а Фіона просто не звертала на сестру жодної уваги, лише зрідка обдаровувала ту зневажливим поглядом.

Коли Мія прибула в замок, більша частина гардеробу сестер вже була готова, а на підготовку її вбрання залишилось замало часу. Королівські кравці були завалені роботою, і не встигали підготувати для середньої принцеси гідні сукні. Ось тільки носити їй нічого, оскільки всі речі Мії залишилися в школі, та вони й не годились для придворного життя. Королева швидко знайшла вихід і викликала в замок одну з міських кравчинь.

Вибір нарядів строго керувався королевою, думка Мії нікого не цікавила, як і те, що вибрані сукні їй зовсім не личать. Якщо Фіону мати намагалася хоч якось прикрасити, то Мію навпаки навмисне намагалась зробити менш привабливою. На перший погляд усі її нові вбрання здавалися розкішними та неймовірно модними. Ось тільки ні фасон, ні колір абсолютно не пасували принцесі.

Дівчина навіть не намагалася суперечити матері, після їхньої останньої розмови їй стало настільки однаково, що все, що відбувалося, вона бачила як у тумані. Мія просто виконувала все, що від неї вимагалося, не виявляючи жодної ініціативності. Вона ніби привид пересувалася замком, зайвий раз ні з ким не розмовляючи.

Їх із Фіоною завантажили роботою. Вони разом з фрейлінами перебирали та сортували посаг, перераховували його та результати записували в блокноти. Але Мія була так занурена у власні думки, що у неї все валилось з рук, після того, як вона розбила дві антикварні вази, її відправили перераховувати килими та скатертини.

Вечори Мія проводила у своїй кімнаті, не бажаючи нікого бачити. Потім через роки, ще раз глянувши на цю ситуацію, вона зрозуміє, що просто шкодувала себе, і сама перетворила своє життя на пекло. Але такого висновку вона прийде далеко не відразу, і в силу свого юного віку і все ще дитячої наївності, дівчина навіть не намагалася протистояти матері, та й не було їй з ким поділитися своїми прикростями. Хоча якби Мія була трохи уважніша, вона помітила б повні співчуття погляди Фіони.

До від'їзду в Озірас залишалося менше тижня, а підготовка до весілля все не припинялася. Більшу частину скринь вже завантажили на кораблі, але роботи ставало тільки більше. У замку панував справжній хаос, всі метушилися, бігали судомно згадували, чи нічого не забули, при цьому намагаючись не попадатися на очі нареченій. У Катаріну ніби демон вселився, вона цілодобово верещала і плакала, її все не влаштовувало і виводило з себе. Найбільше діставалось її фрейлінам та слугам.

Одного з таких метушних вечорів королева Астрід прийшла до кімнати Мії і як завжди холодним і наказним тоном наказала їй спуститися на вечерю. Весь цей час принцеса ігнорувала сімейні трапези. Їжу їй приносили в її покої, а потім більшу частину викидали. Апетиту дівчина не мала, що й не дивно. Та зайвий раз зустрічатися з матір'ю та старшою сестрою не хотілося. До цього вчора на її відсутність ніхто не звертав уваги, але сьогодні певне щось змінилося.

Перед відходом королева наказала Мії знайти молодшу сестру, оскільки та теж не з'явилася на вечерю. Вперше за весь час у душі принцеси зародилися хоч якісь емоції. Вона лютувала, їй віддавали накази як служниці. Вимірявши, мати зневажливим, сповненим ненависті поглядом, вона вирушила виконувати наказ.

Принцеса була впевнена, що ніхто навіть не намагався шукати Фіону, тож насамперед пішла до бібліотеки, де та проводила майже весь свій час. Коли молодшої сестри там не виявилось, Мія вирішила перевірити кімнату Фіони. Дівчина тихенько постукала у двері, а коли відповіді не отримала, вирішила увійти, раптом сестра заснула.