Розділ 5

Кабінет короля не змінився, що й не дивно. Вілмар не дуже любив зміни, і так незрозуміло як це він погодився на такий капітальний ремонт замку. Король сів за робочий стіл, Мія ж сісти не наважилась, після того, як мати засумнівалася в її вихованості, дівчина намагалась максимально дотримуватися всіх придворних правил, одне з яких свідчило, що сидіти в присутності короля можна тільки з його дозволу.

- Чому ти стоїш? - здивовано спитав Вілмар. Його засмучувала поведінка доньки і така невластива їй холодність.

- Ви не дали дозволу, - спокійно відповіла принцеса.

- Сідайте, будь ласка.

Мія мовчки сіла в крісло. Їй хотілось обійняти батька, поговорити з ним як раніше, адже виявилося, що злитись на нього складніше, ніж вона думала. Мія навіть не могла ображатися за викрадення, тим більше після того, як капітан Керн проговорився, що замовником була королева, а не король. Але “привітний” прийом матері нагадав принцесі про всі образи. Жаль тільки, що за поведінку Астрід доводилося віддуватися її чоловікові. Хоча його вина тут також була. Вілмар надто багато дозволяв дружині. Мію завжди вражало як її батько, хоч і справедливий, але строгий і владний правитель, у родинному колі перетворюється на раба королеви.

- Ми так чекали на твій приїзд. Чи знала б ти, як ми перехвилювалися, коли в призначений час корабель не з'явився в порту, - спробував розпочати розмову король.

- Я помітила, - подумала Мія, а в голос сказала. - Вибачте, що змусила вас нервувати.

- Люба, що з тобою, ти ніби й не рада повернути додому, - в голосі Вілмара чулося занепокоєння.

- Батьку, що тебе дивує? Чи ти думав, що я буду ледь не помирати від щастя, коли мене насильно викрадуть, навіть не давши закінчити навчальний рік? Невже не можна було дочекатися канікул? Я б приїхала без зайвих питань, - Мія насилу стримувалась, щоб не розплакатися і не перейти на крик. Не хотілося уподібнюватися матері, яка в замку, напевно, мала монополію на істерики.

- Міє, про що ти говориш? Яке викрадення? - ошелешений вигляд батька трохи заспокоїв дівчину.

- Тільки не кажи мені, що нічого не знав.

- Твоя матінка місяць тому сказала мені, що ти вирішила повернутися додому. І за тобою відправили корабель. Я й не міг подумати, що це не так. Тим більше, коли весілля на носі.

- Яке ще весілля? - ось тут Мія злякалася не на жарт, якщо її ще й заміж вирішили насильно видати, вона не переживе.

- Король Вастардаса і наша Катаріна вирішили одружитися, - у принцеси, ніби камінь із душі впав. - Через три тижні ми поїдемо в Озірас, щоб підготуватися до весілля і дати нареченому та нареченій дізнатися один одного краще.

- Несподівано, - тільки й змогла сказати Мія.

Звістка про весілля сестри вразила її, і не тому що знайшовся божевільний згодний одружитися з Катаріною. Просто принцесі дивно було усвідомлювати, що її сестра настільки доросла. Адже по суті і сама Мія вже досягла того віку, коли дівчат видають заміж, та що там говорити, навіть Фона вже досить доросла. Заміж їй поки що рано, а от заручитися з якимось заморським принцом можна.

- То ти не знав, що мене насильно привезли в Баладію?

- Клянуся тобі, ні. Астрід сказала, що ти написала їй листа, в якому попросила надіслати за тобою корабель. Мені, звичайно, здалося дивним, що ти зв'язалася з матір'ю, а не зі мною, але з іншого боку саме вона повинна була повідомити тобі про весілля Катаріни, ось я й подумав, що ти просто відповіла на цей лист.

Мія мовчала, вона не знала, що сказати. У голові крутилися питання, навіщо і чому, але вони були скоріше риторичними. Чекати від матері чогось хорошого не варто, а вимагати пояснень тим більше. Королева Астрід і раніше досить прохолодно ставилася до середньої дочки, а після того, як вона виявилася відьмою, так і зовсім зненавиділа.

Від образи Мію починало трусити. Що ж такого жахливого вона зробила матері, що та її так ненавидить. І таке ставлення не до всіх відьом. Судячи з того, що замок, як і місто, освітлювався магією, на килими та портьєри накладено чари самоочищення, а в камінах горів вогонь без дров, то тут магію цінували і поважали. Та й сама Астрід так чудово виглядала явно завдяки заклинанням магів-цілителів, як мінімум підтяжкою обличчя вона точно скористалася, у неї за вухом виднівся залишковий слід від заклинань, видимий тільки для людей, наділених даром.

- В школі у тебе не буде проблем через те, що ти поїхала раніше? - судячи з тону батько справді хвилювався.

- Не буде, якщо я повернусь до середини червня. Тож у мене в запасі ще два місяці.

- Ну і добре, якраз з'їздиш на весілля і повернешся до школи.

- Що правда? - очі защипало від непроханих сліз.

- Звичайно, нам потрібні принцеси з повною магічною освітою, - пожартував батько.

Мія радісно кинулась до нього, і практично повисла на його шиї, вже не приховуючи сліз, щоправда, тепер плакала вона від щастя. Така поведінка не властива дорослим відьмам із сильним характером, а саме такою вважала себе дівчина, але іноді й їм можна дати слабину.

***

Розмова з батьком надала Мії впевненості, і навіть підступи матері та старшої сестри вже так не зачіпали. Вона довго розмовляла з королем, розповідаючи йому про свої пригоди. Вони багато сміялися, аж до сліз, згадували минуле і говорили про майбутнє. Вілмар розповів про справи в королівстві та пожурив дочку за те, що вона зовсім не цікавиться життям свого народу. Мія пообіцяла, що візьме додаткові заняття з дипломатії та політології. А на зимові канікули приїде до Баладії, щоб краще розуміти, чим зараз живе її країна.