Розділ 4

На вісімнадцятий день подорожі Мію, що задрімала на палубі після ситного обіду, розбудив радісний крик юнги.

- Земля! Земля! Я бачу землю прямо за курсом!

- Не кричи, і без тебе бачу, - злісно рикнув капітан, розглядаючи сушу, що наближалась, в підзорну трубу. - Знати б тільки де ми, - буркнув він собі під ніс.

Шторм не тільки збив їх з курсу, а ще й вивів з ладу всі компаси. Перші дні вони пливли просто навмання, тому що навіть зірки були приховані за низькими сірими хмарами, сонце взагалі, здавалося, не сходило, бо їх весь час оточувала напівтемрява. Добре хоч годинник ішов справно, інакше він загубився б ще й у часі.

Капітан Керн намагався приховати своє хвилювання, і лише з боцманом ділився поганим передчуттям. Матроси не знали, що жоден компас не працює. Щойно шторм затих, і корабель перестало кидати з боку на бік, щасливі і втомлені матроси кинулися святкувати. І тільки Керн розумів, що рано радіти.

Втім, згодом похмурі думки починали охоплювати й інших членів екіпажу. Першим занепокоївся кок, він ще тиждень тому попередив, що запаси їжі та води закінчуються. Капітан і без цього розумів, що на них чекатиме голодна смерть, якщо найближчим часом вони не причалять до берега і нарешті не поповнять припаси.

І ось нарешті попереду з'явилася суша. Тільки радості це Керну не додало. Він довго розглядав землю в підзорну трубу, але так і не зрозумів де вони. Керн хоч і був ще досить молодим, вже встиг здійснити кілька навколосвітніх подорожей. Він провів у морі все своє життя, і легко міг впізнати по обрисах берега куди вони припливли, але не цього разу.

- Щось не схоже це на Баладію, - сказала Мія, вдивляючись у шматочок суші, що невпинно наближався.

- З чого ви взяли? - роздратовано поцікавився Керн.

- У мене був хороший вчитель географії. У прибережних водах Баладії немає таких величезних та гострих скель. Та й взагалі, не важливо, де ми, головне, що корабель не зможе причалити до берега, ми розіб'ємося об скелі. Більше того, це станеться досить скоро, вітер посилюється і жене нас прямісінько у пекло.

- Як ви це все бачите? - Капітан здивовано дивився на Мію, вона без жодних допоміжних засобів помітила те, що йому і з підзорною трубою було важко розгледіти.

- Магія, мій дорогий капітане. І я, звичайно, не моряк, але мені здається, нам краще прибрати вітрила, ми точно не сюди пливли.

- Нам терміново потрібно на берег, у нас закінчується провізія, - зізнався Керн.

- Скажіть правду, ви поняття не маєте, де ми знаходимося, - стурбовано сказала Мія, вона вже почала розуміти, що ця подорож дасть їй ще не один неприємний сюрприз. Їй важко вдалося стримати стогін розчарування, коли капітан кивком голови підтвердив її здогад. - І навігація не працює, я правильно розумію? - знову кивок, після якого Мія не стрималась і таки вилаялася. - Я не розумію, який дурень вас капітаном призначив? Невже так важко було попросити у мене допомоги? Це просто неймовірно, ви готові пожертвувати своїм життям, життям команди, а заодно і моїм, але ніколи не попросите про допомогу у жінки.

- Крім мене ніхто не знає, що ви відьма, мене просили не розголошувати вашу таємницю.

- Вам взагалі відомо щось про логіку? - обурилася принцеса. - Ви ж мене викрали з Марсена - острова, де, крім школи магії, нічого немає, невже так складно здогадатися, що я там робила? 

- Екіпажу було оголошено, що ми їдемо рятувати вас від злого чаклуна, який наважився викрасти вашу високість і тепер вимагає стати його дружиною.

- А ви більш правдоподібну історію вигадати могли? - Мія вже не знала, що має статися, щоб вона ще більше здивувалася. 

- Це була ідея її величності королеви Астрід, тож я тут ні до чого, - спробував виправдатися капітан. - Але зараз ми в такому становищі, що я готовий не послухатися, і розкрити вашу таємницю, тільки допоможіть, - у його голосі було стільки благання і розпачу, що Мія не роздумуючи, погодилася, тим більше, що її життя було в небезпеці, телепортуватися на далекі відстані у неї виходило погано, тож із цього корабля їй не втекти.

Але в голові Мії все ще крутиться слова капітана про те, що все вигадала її люба матінка. Це було дуже навіть в її стилі. І саме викрадення і така безглузда історія. Марсен був частиною Підземного царства, а всі чаклуни, в тому числі і сама Мія, з моменту першого прояву сили автоматично ставали підданими Володаря. Якщо зібрати ці факти до купи, то відповідно до історії її матері, підданий іншої держави, викрав принцесу, відвіз її на територію тієї самої іншої держави. Але при цьому не тримає принцесу під вартою, вона вільно пересувається островом, без будь-якої охорони, адже баладійські матроси так легко її змогли викрасти. Але головне те, що ні один правитель не пішов би на такий ризик. Спочатку звернулись би до Володаря, щоб той поставив на місце свого підданого і змусив повернути принцесу. Ні одна людина в здоровому глузді не вторглась би в землі Підземного царства. Така витівка загрожувала повною ізоляцією від магії. Там швидше пожертвували б принцесою,особливо якщо їх аж три, як в Баладії. Але її матінку такі дрібниці взагалі не цікавили. Вона придумала дурнувату історію, яку ймовірніше за все вичитала в лицарських романах, і навіть не подумала, що трішечки це все неправдоподібно виглядає. 

Довго роздумувати над безглуздою брехнею матері у Мії не було часу. Вона чудово розуміла, що спочатку треба було відпливти якнайдалі від скель, а вітер невблаганно гнав кораблю назустріч смерті. Керувати стихією, тим більше повітряною у Мії виходило не завжди, як не крути, вона була недоучкою. Та й після отримання диплома їй знадобиться не один рік практики, щоб стати справді вмілою відьмою. І ось зараз їй випав шанс попрактикуватися в управлінні стихіями, можливо, навіть останній у житті шанс.