Розділ 2

Приходила до тями Мія важко і довго. Вона навіть не відразу зрозуміла, що прокинулася, її оточувала повнісінька темрява, тіло затекло, дівчина не могла навіть поворухнутися. Спочатку принцеса думала, що її не викрали, а прокляли. Існувало давнє прокляття жерців бога Смерті, яке вбивало тіло, і назавжди прив'язувало до нього душу. Чим більше тіло розкладалося, тим сильнішими ставали муки душі. Однією з ознак, що тебе прокляли, є втрата зору та неможливість керувати тілом. Ось тільки це вже на останніх стадіях, а спочатку кілька місяців проклятий просто сильно хворів, постійно відчував слабкість, а Мія навіть не пам'ятала, коли останній раз чхала, і завжди була енергійною.

Якщо можливість прокляття відпала, значить її точно викрали. Залишалось кілька запитань. Хто? Навіщо? І чому вона нічого не бачить і не може рухатися. Хоча питання “навіщо” відпадало, якщо врахувати, що хтось здогадався про її справжнє походження. За дочку короля можна отримати непоганий викуп. Ось тільки хто і як міг розкрити її таємницю?

Подумати над цим питанням Мія не встигла. Вона відчула, як її сильно хитнуло, їй здалося, що всередині навіть усі органи перемішалися, і незабаром усе повторилось зі ще більшою силою. Дівчина навіть не встигла відчути, що падає, все тіло пронизав пекельний біль, і вона, не стримуючись, закричала на весь голос.

Відразу ж почувся тупіт і невиразне бурмотіння, незабаром відчинилися двері, пропускаючи в темну кімнату трохи світла.

- Ваша високосте, з вами все гаразд? - почула Мія незнайомий чоловічий голос, світла проникаючого в кімнату не вистачало, щоб розглянути його обличчя.

- Де я? - тільки й змогла спитати вона, голос звучав хрипко, а по щоках від болю котилися сльози.

- Ви на кораблі, ми веземо вас додому. У вас щось болить?

- У мене все болить! Я не можу навіть поворухнутися! - нарешті емоції взяли гору, і Мія закричала.

- В-в-вибачте, я доручив доставити вас на корабель, але мої слова трохи неправильно зрозуміли, - заїкаючись, почав виправдовуватися незнайомець.

- Ви мене викрали, як ви посміли, - істерика все більше захоплювала розум Мії.

- Ми вас не крали, ми виконували наказ його величності Вілмара. Нам було наказано доставити вас доставити додому, і якщо ви відмовитеся добровільно йти з нами, то можна застосувати силу, - винен сказав незнайомець.

Після цих слів Мія зрозуміла, що її поцупив рідний батько. Вона замовкла, і тільки сльози продовжували котитися з очей, тепер більше від образи, аніж від болю. Як він міг так з нею вчинити, адже він знав, як важливо для неї отримати диплом, він завжди підтримував її.

Мія відчула, що їй розв'язують руки і ноги, від кожного дотику по тілу ніби проходив розряд блискавки, а будь-який рух відгукувався гострим болем. Мія вже зрозуміла, що тіло страшенно затекло через те, що вона дуже довго лежала в незручній позі зі зв'язаними руками та ногами, та ще й на чомусь жорсткому. Кожен новий рух супроводжувався вже не просто криком, а добірними лайками.

- Ваша високосте, як ви можете так висловлюватися, ви ж леді, - зніяковіло сказав той самий незнайомець.

- Я б подивилася, як ви висловилися, якби вас викрали, силоміць кудись везли, вирубали, зв'язали, ще й комфорт не подбали. У мене так затекло все тіло ніби мене в ящику везли, - зло прошипіла дівчина.

- Ну, по суті, якось так воно і є, але скринька була великою. У таких зазвичай велику рогату худобу перевозять, - спробував виправдатися чоловік.

- Та ви зовсім з глузду з’їхали?! Я, звичайно, все розумію, але я все ж таки принцеса, а ви мене як корову якусь везли.

- Вибачте ваша високосте, всі винні будуть покарані, - злякано відповів співрозмовник.

- Усі винні? Я так розумію, ви тут головний і всім керуєте.

- Та я капітан цього корабля.

- Ну, ось вас насамперед і треба покарати. Адже це ви не змогли дати своїм людям правильні вказівки і все спланувати. А тепер, якщо хочете жити, виведіть мене на світло, мене від темряви вже нудить, - наказала Мія. Вона не хотіла погрожувати, і тим більше карати недбайливого капітана, але емоції взяли гору.

- Вибачте, але ми не можемо пустити вас на палубу. Погода просто жахлива, ми потрапили у шторм. Через це ваша скринька і впала, до речі.

- Чим далі, тим приємніша інформація. Ну, хоч зручне ліжко у вас знайдеться? Мені треба відлежатися.

- Звичайно, вам підготовлена ​​каюта. Чи можете ви йти?

- А ви самі як думаєте? Звичайно, ні. Я ніг не відчуваю.

Мія відчула, як її підхопили на руки, дівчина знову вилаялася. Поступово онімілі частини тіла починали відходити, і тепер їй здавалося, що під шкірою бігає рій мурашок, відчуття не з приємних, це було одночасно і боляче, і лоскотно, а лоскіт Мія переносила дуже погано.

Навіть від світла кількох смолоскипів, що горіли у коридорчику, очі засльозилися, чи це знову від болю сльози ллються? Мію принесли в одну з кают, і акуратно поклали на м'яке ліжко, після чого залишили на самоті.

Коли її очі нарешті звикли до освітлення, вона спробувала розглянути, де опинилася. На подив каюта була хоч і скромною, але красивою, тільки велика кількість рожевого кольору сильно дратувала, а в повітрі лунав запах свіжої фарби. Мабуть капітан спеціально для неї все тут підготував, бо меблі виглядали абсолютно новими, як і оздоблення каюти.