Вступ

Рано-вранці над Озірасом пролетів летючий килим. Для столиці Вастардаса таке явище вже давно не було дивиною. Напевно, сам Всевишній покарав цю країну такими богомерзькими сусідами. У годині їзди від західного кордону розташовувався вхід у потойбіччя. Царство нечисті знаходиться під землею, а територія над ним поросла дрімучим чорним лісом, який населяли страшні тварюки, ще жоден смертний не виходив із нього живим.

Килим приземлився біля парадного входу до палацу. Охоронці намагалися навіть не дихати, доки власник килима не увійшов до палацу. Молодий Володар Потойбіччя викликав у звичайних людей страх. Але чоловіка це мало хвилювало, він скрутив свій килим, сказав кілька незрозумілих слів, які миттєво зменшили його “транспортний засіб” до розмірів сірника. Він сховав свій магічний килим у кишеню і швидким впевненим кроком подався до бібліотеки.

Відколи старий король Вастардаса віддав Всевишньому душу, країною ось уже два роки правив його молодший син Рейніс. Батьківський кабінет йому не подобався, і він з перших днів свого правління наказав, перенесли робочий кабінет до бібліотеки. Тут серед книг йому було спокійніше та краще працювалося. Молодий король не чекав на гостей так рано, так що візит Володаря його застав зненацька, Рейніс саме милувався портретом своєї нареченої, принаймні саме так здавалось на перший погляд.

- І як це розуміти? Чому про весілля свого брата я дізнаюся від болотної кікімори? - з порогу заявив Володар.

- І тобі доброго ранку, брате. Мабуть твої кікімори набагато швидше голубиної пошти. Алі, я впевнений, що коли ти повернешся до себе, то мій лист вже чекатиме на тебе, - спокійно відповів Рейніс, він підвівся з-за столу і поспішив обійняти брата.

- Значить, це правда? – у голосі Володаря чулося розчарування та занепокоєння.

- Алідаре, невже ти не радий? Чи просто заздриш молодшому братові? - Рейніс пожартував, ось тільки Алі жарт не оцінив, він витріщився на брата зловісним поглядом.

- Було б чомусь заздрити. А порадуюсь за тебе, я, тільки якщо виявиться, що чутки брешуть і за дружину собі ти не вибрав принцесу Катарину.

- Чутки правдиві. Принцеса Катаріна гарна, добре вихована і в неї чудовий посаг, що тобі не подобається? - Рейніс не міг зрозуміти, що саме так засмучувало брата.

- Не сперечаюся, вона справді гарна, але в неї жахливий характер, вона егоїстичне, самозакохане стерво. Вона тільки на людях скромна і ввічлива, а в домашніх умовах не соромиться пускати в хід кулаки, чимало слуг постраждали через її жахливий характер. Та й спадковість у неї не найкраща, - палко сказав Алідар.

- Алі, не варто вірити всім чуткам, тим більше, коли вони стосуються гарної дівчини. Принцеса Катаріна сама досконалість. І зі спадковістю у неї все чудово.

- Хіба ти не чув про її сестру? Кажуть вона божевільна і її вже понад десять років приховують від людей, – Алідар спробував використати свій останній аргумент.

- Так, це трохи дивна історія, з принцесою Мією я справді жодного разу не зустрічався, але Катаріна пояснила мені, що її сестра просто не любить галасливі прийоми, і намагається на час проведення балів виїхати в літню резиденцію. Не бачу у цьому нічого поганого. Згадай себе, ти теж часто тікав із прийомів.

Алідар ще сильніше насупився. Він тікав не тому, що боявся галасливих компаній, а щоб опинитися подалі від батька, якого досі ненавидів усією душею. Навіть після смерті короля Деміра старший син не пробачив батька. Ще надто свіжі були в пам'яті Алі моменти принижень, які довелося пережити його матері. Демір навіть не намагався приховати від оточуючих, і тим більше від дітей, своє зневажливе ставлення до дружини.

- Я так розумію, переконати тебе не вдалося, - після недовгого мовчання сказав Алі. - Коли весілля?

- Через два місяці Катаріна прибуде до Озіраса у супроводі сім'ї та наближених осіб, щоб підготуватися до весілля та продовжити наше знайомство. А за місяць відбудеться весілля. Нам потрібно встигнути до сезону засухи, поки сонце не таке спекотне, а вітер ще не дуже сухий. І я сподівався, що ти станеш моїм шафером.

- Стану, не хвилюйся, і сподіваюся, що ти маєш рацію, і всі чутки про принцесу Катарину неправдиві. Я не хочу, щоб ти потім страждав. Знаєш, у нас кажуть: «Краще слухняна кікімора, ніж сварлива німфа».

Рейніс тільки невдоволено хмикнув у відповідь. Він був молодий, і зовсім не хотів за дружину брати кікімору, він мріяв бачити поряд із собою прекрасну дівчину, яка подарує йому не менш гарних дітей. Характер майбутньої дружини його мало хвилював, головне, щоб вона була не зовсім тупою. Такі жінки не подобалися молодому королеві, його дратували їхні порожні балачки і дурість. Катарина ж з першої їхньої зустрічі здалася йому ідеальною, казково гарною і скромною. Вона мало говорила, але любила слухати його. Рейніс не сумнівався у своєму виборі, майже не сумнівався…