Глава 19

Коли наш дорогий гість прийшов до тями, я попросила зняти з його голови мішок. 
- Ну, привіт. - Він подивився на мене здивованим поглядом.
- Поліно, - промовила Христина, - це ж той хлопець, що видавав себе за Максима.
- Здрастуйте. - Відповів Артем, коли трохи почав розуміти. 
- Як тобі в нашому місті?
- Нормально, хоча з твоїм авторитетом, я думав, мене раніше схоплять. 
- Шкода, що не виправдала твоїх очікувань, були справи, та й ти по-моєму, щось мені обіцяв. 
- Була справа, яка вимагала, щоб я сюди приїхав.
- Сподіваюся, вона не пов'язана з пограбуванням вантажівки? - І подивившись йому прямо в очі, я побачила страх, отже, влучила в точку. - Значить, усе таки пов'язано. Не хочеш розповісти, хто за цим усім стоїть?
- А що мені за це буде?
- А що ти хочеш?
- Шанс піти від тебе живим і здоровим. 
- Тобі вже була дана така можливість, але видно життя тебе нічому не вчить, тому можу запропонувати тобі тільки два сценарії щодо твого майбутнього. - Він дивився пильно й уважно, і я прийняла це за відповідь. - Перший, ти зараз же говориш, хто стоїть за всім цим, і швидко помираєш, або нам доведеться витягати все силою, і в цьому варіанті ти теж помреш.
- А є варіант, де я залишуся живим?
- Такий варіант, я дала тобі багато років тому. - Зробивши невелику паузу, я продовжила. - То хто твій господар? Ми всі згораємо від нетерпіння. - І я обвела руками всіх, хто сидів у цей момент у вітальні. - Чи може, ти хочеш послухати, що я встигла надумати?
- Ну, давай. За одне, послухаю історію, якої не було. 
- Позначимо твого хазяїна як Х. І так, ви заздалегідь приїжджаєте до міста і селитеся в готелі «Міський Шарм». Не втрачаючи жодного дня, ти починаєш зустрічатися з моєю подругою, в надії дізнатися маршрут вантажівки, яка вас цікавить. Але у Христини її немає, і ти вирішуєш проникнути до мене в будинок і там ти знайшов план, внаслідок чого, вантаж вкрали, і я роблю висновки, що ти знав пароль. Після викрадення, ви ховаєте його і починаєте планувати мою смерть, але тобі не пощастило. Першого разу, волею випадку встиг Павло, а вдруге, мене попередили. Але оскільки я все ж таки була покалічена, ви вирішуєте швиденько виїхати з міста, сподіваючись, що я тебе не згадаю. Але тут не завдання, тебе біля готелю помічає Куш і розповідає про це мені. Я все ж таки хочу переконатися, що це саме ти організував мої замахи і посилаю двох хлопців розіграти перед тобою маленьку постановку. Ти, до речі, попався на неї, і вже ввечері проник до мене додому. Тільки от не завдання, у моєму ліжку опинилася Христина, а ти отримав від мене по голові. Я все правильно виклала?
- Так. - Зло відповів Артем, і я бачила, як він почервонів, прямо як рак. 
- А тепер відповідай мені на одне єдине запитання: Хто такий Х?
- Його звуть Володимир Кузнецов. - Для мене це ім'я нічого не означало, але для братів воно прогриміло як грім посеред ясного дня.
- Ти впевнений? - Уточнив Роман Миколайович. 
- Так, упевнений. - Не дуже люб'язно і грубо відповів Артем.
- Тоді... - Він задумався. - Але навіщо нашому партнеру викрадати вантаж?
- Подумайте самі. - Відрізав наш бранець.
- Давай, говори. Поки я тобі не врізав. - Пригрозив Павло, і замахнувся.
- Гаразд, гаразд. Господар не хотів платити ту суму, яку ви призначили, він вирішив заплатити вам половину, а потім вкрасти вантаж. Ми б залишили ці прикраси при собі, повернули завдаток і отримали компенсацію за моральну шкоду. План був просто чудовим. - Зітхнув Артем. - І все коту під хвіст. 
- Загальна ідея зрозуміла, - Роман задумався, - а тепер давайте навідаємося до твого господаря. 
- Ти що, - обурився він, - та якщо він дізнається, що я його зрадив, він мене вб'є.  
- Дорогий мій Артем, та ти й так, скоро жмуриком будеш. Тож показуй, де він сховався, і ми поїдемо за місто. Сьогодні така прекрасна ніч. 
- Та йди ти... - але договорити він не встиг, адже отримав удар у живіт. Видно Павлу вже набридло з ним розмовляти, і він вирішив поквапити його.
- Досить час тягнути, мені вже це набридло. - Прогарчав Павло.
- А ти йди й погуляй лісом, за одне, і нерви провітриш... - тут уже в мене пропало терпіння, і я прописала йому кулаком у печінку. 
Він там, щось по скиглив, а я притягнувши його за комір футболки, пригрозила:
- Значить так, мені вже набридла ця історія. Зараз ми їдемо в готель, і ти нам показуєш свого господаря. - І показавши жестом, що його пора розв'язувати, ми вирушили в готель. 

Наш шлях не був довгим, зате моя голова була зайнята різними думками. Ось що нас чекає попереду? Де заховані зниклі коштовності? Які пригоди на мене ще чекають? Як поставляться мої рідні до мого заміжжя? Що б сказав батько, бачачи мене зараз? Чи правильно я чиню? Такі прості, але філосівські з одного боку думки, не давали мені спокою. Та й узагалі, скоро осінь. 
Час теплих светрів, штанів, і пальтечок, а дехто ще й шарф одягає. Вечорами біля каміна, з чашкою гарячого напою, і хоч вони такі короткі, але затишні. Листям, що нагадує тобі золото, коли ти гуляєш сквером чи сидиш удома, дощиком, що ллється за вікном, і відволікає тебе від роботи. День починає ставати коротшим, і ти розумієш, що багато чого не встигаєш. І ось уже діти пішли до школи, хтось до першого класу, хтось до одинадцятого, дехто цього року здобуватиме професію. Йдучи на роботу, тебе супроводжує прохолодний вітерець, а ті, хто їздить на роботу, машиною, вмикають підігрів, щоб було тепло і зручно. Під кінець осені дерева вже поскедали свої золоті вбрання, і стоячи голими, чекають зими, яка вдягне на них сніговий покрив. І ти в цей час починаєш готуватися до нового року. 

Увійшовши в готель, нам не довелося довго шукати потрібну нам людину. Очевидно, він вирішив покинути наше місто, і підійшовши до стійки реєстрації, я запитала:
- Уже залишаєте нас?
- Так, а ви хто?
- Я та, кому ви надумали переступити дорогу. - Очевидно, мої слова запустили якийсь механізм у його голові, бо він рвонувся з місця, забувши прихопити сумку. Але повернувшись, він налетів на двох хлопців Куша, а ті по два метри зросту. - Що ж ви, дорогий мій Володимире Кузнецове, надумали кинути шанованих людей? - Я похитала головою. - Не правильно ви вчинили, - і, підкликаючи хлопців, домовила, - стільки галасу через вас, і толку? Тільки нерви витратили. 
- Та що ви знаєте про це. Справа була нікчемна, і план я придумав чудовий, от тільки цей Артем усе зіпсував. Не потрібно було йому це довіряти, але я поскупився і поплачуся. Тож мораль мені читати не треба, я й так усе зрозумів.
- А якщо зрозумів, то поїдемо до нас у гості. - Підійшовши ближче, відповів Рома.
Володимир нічого, не кажучи, а тільки зітхнув, пішов із хлопцями на вулицю, а Роман звернувся до мене.  
- Дякую за допомогу. - У цьому голосі вже не було ні насмішки, ні злості, ні образи. - Ви хороший керівник, і якщо вам потрібна буде допомога або ви захочете приїхати до нас у гості, я завжди буду радий вас бачити. 
- Мені приємно це чути. І я обов'язково, до вас приїду. 
- І Христину беріть із собою... - пролунав голос Кирила, а ми засміялися. 
Подруга вже встигла розповісти мені про їхнє з Кирилом кохання. Буду сподіватися, що цього разу все закінчиться хаппі ендом. 
Попрощавшись з усіма і владнавши справу з Артемом, ми повернулися додому. 
- Які плани на наступний тиждень? - Поцікавився Павло, готуючи мені чай.  
- Відвідати дітей, з'їздити в гості до Знахаря, залагодити всі справи в місті, і найголовніше, зіграти наше весілля. 
- Мені подобається.