Глава 18

- З добрим ранком. - Сказала я, входячи у вітальню.
- Привіт. - Повернувся до мене Павло.
- Що так смачно пахне?
- Кава. Я знаю, що ти не п'єш її, але може, захочеш спробувати, - він простягнув мені чашку, - я чудово вмію її варити. 
 - Зазвичай я завжди вибираю чай, але аромат твоєї кави такий смачний, що мені явно варто її спробувати. - Я взяла чашку, зробила ковток і здивувалася. - Це напрочуд смачно. Тепер я розумію, чому ти так пишаєшся своєю кавою. - Я зробила ще кілька ковтків. 
- Радий, що моя кава знайшла відгук у твоєму серці, як і ти в моєму.

Мій ранок завжди починається зі склянки води, тренування в спортзалі, сніданку і новин. Сьогоднішні новини шокували мене. Виявляється, вчора на Поліну Павлівну було скоєно замах і зараз вона перебуває у себе вдома у важкому стані. Дізнавшись цю новину, я зателефонував Павлу, і він дозволив мені і братові приїхати. Доїхали ми швидко і, увійшовши в будинок, я запитав:
- Де вона?
- У себе в кімнаті. - Спокійно відповів охоронець.
- Я можу до неї зайти?    
- Вона ще переживає шок, і лікар сказав - ніяких відвідувачів. Якщо ви хочете щось дізнатися, то можете запитати в мене.
- Ні, мені потрібно поговорити саме з нею. - І з цими словами я попрямував до неї в кімнату.

Бачачи як Роман і Кирило попрямували нагору, я випередив їх і перегородив вхід у кімнату.
- Павле, пропусти. Я просто хочу поговорити з нею. - У його голосі відчувалося роздратування.
- Ти зможеш поговорити з нею пізніше. А зараз їй потрібен спокій.
- Та що з тобою таке? Я їй не ворог. Я просто хочу переконатися, що з нею все добре. - Сказавши це, він зробив крок уперед.
- Ти точно впевнений, що дбаєш про її безпеку? Чи це просто, зручне прикриття?
- Павле, - вліз у розмову Кирило, - ми всі хочемо одного й того ж - щоб із Поліною Павлівною все було добре. Немає сенсу влаштовувати тут скандал.
- Турбота - це одне. - Продовжив я, не відводячи від Романа свого пильного погляду. - Але в нас тут надто багато дивних збігів. Ти б точно нічого не хотів розповісти, Романе?
- Про що ти? - Він підвисив свій голос, і було видно, що я кинув йому виклик. - Думаєш, я за цим стою? Та ти збожеволів від цій ідеї. Я б ніколи не нашкодив їй.
- Я тебе не знаю, а в нашому світі ніколи не можна нікому вірити. Та й потім, ти з першої зустрічі не потоваришував із нею, а зараз турбуєшся, наче ви давні друзі. Чи не підозріло це?
- Павле, досить. - Жорстоко сказав Кирило. - Що було, те минуло. Можливо, мій брат і був неправий, але він усвідомив те, що був неправий. І я тобі ще раз кажу, досить кидатися цими безглуздими домислами, які позбавлені ґрунту.
- Я так не вважаю. 
- А мені байдуже, якої ти про мене думки, я хочу увійти і увійду в ту кімнату. - Сказав Роман, і за словами з'явився пістолет. 

- І навіщо я тобі знадобилася так терміново. - Запитала я, виходячи з гостьової кімнати навпроти. 
Брати застигли в подиві, видно не очікували мене тут побачити. А поки вони дивилися на мене, Павло забрав у Романа пістолет і підійшов до мене.
- Як ви? - Тільки й зміг запитати Роман.
- Давайте спустимося в низ, і там я вам усе поясню. - Не дочекавшись відповіді, я і Павло, він притягнув мене до себе, попрямували вниз. А брати за нами, про щось говорячи.
Розмістившись у вітальні, Роман і Кирило на дивані, я в кріслі, а Павло стояв за моєю спиною, поклавши одну руку на здорове плече.
- І так, давайте прояснимо ситуацію. До нашої сьогоднішньої зустрічі, мене не покидало відчуття, що ви якось були замішані в цій справі. - Роман захотів мене перебити, але я показала знак мовчати. . - Але зараз я так не думаю. 
- Чому? - Запитав Кирило.
- Через те, якби ви захотіли довести розпочате до кінця, то ви не розмовляли б із Павлом.
- Значить, Павло Олександрович просто грав свою роль? - Відгукнувся Роман.
- Саме так. Мені просто потрібно було переконатися, що ви не причетні до цього. 
- А як думає Павло? - Рома кинув на нього недовірливий погляд.
- Я згоден із Поліною.
- І які ви маєте наміри? Як будете шукати викрадений вантаж? - Поцікавився Кирило.
- Для початку, давайте пройдемося по всіх подіях, що встигли статися за цей час. - Брати кивнули, і я почала розставляти все в хронологічному порядку. 
Вийшла ось така хронологія:
- Спроба викрасти вантаж.
- Хлопець Христини
- Приїзд братів
- Злодій, який забрався до мене в будинок
- Викрадення вантажу
- Перший замах
- Другий замах

- І який з усього цього толк? - Поцікавився Роман.
- По-перше, потрібно дізнатися, який вигляд мав хлопець моєї подруги. По-друге, потрібно дізнатися, чи знайшов ваш батько тих, хто хотів викрасти вантаж. - Брати кивнули. - По-третє, я маю пригадати, у кого можуть бути такі самі очі, як у злодія.
- А хто викрав вантаж, ви будете цим займатися? - Запитав Роман, видно вже втрачаючи терпець.
- Звичайно. Але щоб знайти злодіїв, потрібно почати спочатку. Я впевнена, що всі події, крім першої, пов'язані. Тож за справу.
Хлопці вийшли на вулицю дзвонити своєму батькові, а я набрала номер Христини. Та моментально відповіла, і я подумала, що вона чекала мого дзвінка. Розповівши їй, навіщо мені потрібно, щоб вона приїхала, я попрямувала готувати сніданок, а Павло мені в цьому активно допомагав, я, можна сказати, тільки командувала. 
Мені згадалися ті часи, коли ми збиралися всією сім'єю, готуючи різні страви, а я як найменша, всіма керувала. Тоді ще батько казав, що в мене всі задатки майбутнього лідера. Але тепер, згадуючи ці зворушливі моменти, я не відчувала болю, як раніше. Я відчувала, яке це нове почуття - спокій, радість, гордість за себе. Дочекавшись Христини, ми всі разом сіли снідати.

В обід я заїхав в один зі своїх готелів, щоб забрати ті смачні страви, що готує мій кухар, і що дуже любить Принцесса. Я планував сьогодні її провідати, адже переживав, як вона. 
Від'їжджаючи від готелю я побачив людину, якої не повинно було тут бути.