Глава 17

21 рік тому
Це був перший день у школі. Я сиділа на лавці, спостерігаючи, як інші діти весело грали у дворі. Я почувалася самотньою і трохи переляканою. Раптом до мене підійшов Паша, мій друг і син охоронця мого батька. Він тримав у руках маленький букетик польових квітів, які, мабуть, зібрав дорогою.
- Це тобі, Принцесо, - сказав він, простягаючи букетик.
Я зніяковіло, посміхнулася і взяла квіти. Ніхто раніше не дарував мені квітів, і в ту мить я відчула, як від хвилювання в мене забилося серце. Це було так несподівано приємно, і я зрозуміла, що Паша завжди буде поруч.
17 років тому
Коли я навчалася у п'ятому класі, ми з Павлом почали частіше пропускати нецікаві нам уроки, щоб проводити час удвох. Ми гуляли в парку, що був поруч зі школою, базікали про книжки і найголовніше, мріяли. Одного разу, він приніс мені книжку, знаючи, як я люблю детективи.
- Я знайшов дещо для тебе, - сказав він, дістаючи з рюкзака пошарпаний томик.
Я посміхнулася, дбайливо прийнявши книгу. Це був такий простий, але теплий прояв турботи. У цей момент я зрозуміла, що Павло завжди знає, як мене порадувати.
13 років тому  
Коли я навчалася в дев'ятому класі, Павло виявляв до мене ще більше уваги. Одного вечора, ми йшли разом додому. Дорога була довгою і темною, але мені було спокійно з ним поруч. 
Коли ми підійшли до мого будинку, Павло раптом зупинився. Він подивився на мене, з таким серйозним виразом обличчя. 
- Поліно, ти для мене завжди будеш найважливішою, - сказав він тихо.
Я відчула, як моє серце завмерло на мить. Я не знала, що відповісти. Я просто кивнула, відчуваючи, що наша дружба ставала чимось більшим. Але в його словах не було натяку на зізнання, і я залишила це почуття глибоко в собі.
10 років тому 
У випускний рік, було стільки стресу - іспити, підготовка до випускного, очікування від майбутнього, хвороба батька. Одного вечора Павло запропонував зробити перерву і відвів мене до озера.
Ми сиділи на березі, спостерігаючи за тим, як сонце повільно опускається за горизонт. Вітер став прохолоднішим, і я злегка поїжилася. Не замислюючись, Павло зняв свою куртку і накинув її мені на плечі.
У той момент я вперше відчула, що поруч із ним мені не страшне майбутнє. У всіх його словах і діях було стільки щирості й турботи, але, як завжди, жодного слова про кохання. У душі мені хотілося почути, що він кохає мене, але він виявляв тільки турботу, як справжній друг. І в той момент я перестала вигадувати собі, що він мене любить.
7 років тому
Коли помер мій батько, світ навколо мене завалився. Я закрилася від усіх, не дозволяючи нікому бачити мій біль. Одного вечора, Павло постукав у мої двері й увійшов до кімнати.
- Поліно, я тут, - сказав він, сідаючи поруч.
Він узяв мене за руку, я не стрималася - сльози потекли самі собою. Я плакала, а він, мовчки, обіймав мене, просто був поруч, дозволяючи мені виплеснути весь свій біль. У той момент я зрозуміла, наскільки він важливий для мене. Але й тоді він не сказав ані слова про свої почуття. 

Я прокинулася о третій годині ночі, за вікном гуляв вітер, а я думала про всі ті спогади, що мені наснилися. Плече боліло від болю, і я вирішила спуститися вниз і випити знеболювальне. Проходячи повз кабінет, я звернула увагу на незачинені двері, через які проходив промінчик світла. Зайшовши туди, я побачила Павла, він стояв до мене спиною, і видно не помітив, що я зайшла. 
- Цікава книжка? - Запитала я, бачачи в його руках ту саму книжку, яку він подарував мені.
- Не думав, що ти все ще її зберігаєш. - Він подивився на мене.
Ми довго стояли й мовчали. Я не знала, що сказати, а він, видно, не хотів, ні про що говорити. Коли він усе ж таки вирішив піти, я сказала:
- Ти не один, приховував свої почуття.
- Про що ти? - Повернувся він до мене.
- Ти завжди дбав про мене, але ніколи не казав, що кохаєш. Я завжди чекала, коли ти все таки скажеш, що я не байдужа тобі, що я не просто друг. Але ти так і не сказав, тому я перестала думати про те, що я... - я не встигла договорити, бо Павло наблизився до мене й обійняв.
Я вперше обійняла його, таке тепле і мужнє тіло. Я відчула, що тепер у мене є, на кого покластися. Я начебто знайшла, той відсутній пазил, ту частину себе, якої мені не вистачало.
- Я тут, я поруч. Тепер усе буде добре. - Говорив мені Павло, гладячи моє волосся.