Глава 11

Знахар жив на Піщаній вулиці. Його будинок був виконаний у сучасному стилі з двома поверхами. Червоний дах, гараж для двох машин, одна його, друга дружини. Фасад будинку був зроблений з різних матеріалів, таких як штукатурка і облицювання під камінь. 
Під'їхавши до будинку, Павло просигналив, ворота в мить відчинилися, і одразу дві машини заїхали у двір. На ґанку нас вже чекав господар будинку. Вийшовши з машини, не забувши при цьому прихопити хлопця, я попрямувала до ганку.
- Це він? - Запитав Знахар, похмуро дивлячись на нього поверх мого плеча.
- Так. 
- Фреде, - з будинку вийшов охоронець, - проводь наших гостей у тех. приміщення, а я зараз підійду.

- Хто приїхав? - Запитала дружина Знахаря, коли той зайшов.
- Принцеса і Павло, приїхали.
- У гості чи по справі?
- По справі, хто ж у такий час у гості їздить? - Запитання було радше риторичним.
- Зрозуміло, тоді передавай їй привіт, і клич у гості. Давно вже не приїжджала, ти ж знаєш, як нашим дітям подобається, коли вона до нас у гості приїжджає.
Крім старшого сина Артема, у Знахаря, були ще дві маленькі доньки-близнючки, Джульєтта й Емілі.    
- Звичайно, знаю. 

Дочекавшись Знахаря, я почала допит. 
- І так, хто твій керівник? Для кого ти, зі своїми хлопцями, крадеш зброю?
- Нічого ми не крали, я просто вирішив допомогти одному мужику, перевезти вантаж, а що там, я особливо не вникав.
- А хлопців, навіщо взяв?    
- Щоб допомогли завантажити коробки. - Слухаючи це, я весь час кивала.
- Досить мені локшину на вуха вішати. Говори правду, або будемо говорити по поганому.
- Та йди ти, лісом. - Сказав пацан і посміхнувся.
- Знай, я намагалася по-хорошому. Тримайте його міцніше, хлопці. Павле, ти знаєш, що робити. - Мій охоронець зняв піджак, розстебнув перші два ґудзики, засукав рукави і, одягнувши шкіряні рукавички, приготувався, я сіла в сусідні крісло, що знаходилося поруч зі Знахарем.  
- Отже, повторю своє запитання, хто найняв тебе викрадати зброю?
- Якщо думаєш, що твій Павло, - він передражнив мене, - зміг мене налякати, то ти сильно помиляєшся, ти всього лише баба, ти, - він не встиг договорити, адже Павло завдав свого удару, що припадав на ніс, із нього потекла кров.
-Не потрібно мене ображати, краще відповідай на запитання, і може, підеш звідси живим.
- Я вже все сказав.
- Не правильно. - І Павло завдав ще одного удару, але вже в область живота.
- Гаразд, я все розповім.
- Я слухаю. - І Фред увімкнув камеру.
- Це все Старший, його ідея була. Захотів заробити, і заодно пустити на території Знахаря бардак. Набридло йому в наглядачах ходити, а ви його не підвищуєте, ось він і вирішив трохи заробити. А я ж попереджав його, просив цього не робити. А інформацію, йому знайомий охоронець закону шепнув. 
- А на вантажну машину ви вчора напали?
- Ту, що по новинах показували? - Уточнив хлопець.
- Саме так.
- Ні, це були не ми. - Павло знову завдав удару.
- За що, я ж вам усе розповів. - Рознився той.
- Це особисто від мене, наступного разу, коли з дамами будеш спілкуватися, не називай їх бабами, це не пристойно. - Відгукнувся охоронець, знімаючи рукавички й одягаючи піджак.
- Ось бачите, Богдане Олексійовичу, які люди навколо вас. Гаразд, я думаю, що далі ви і без мене знаєте що робити.
- Завтра, одразу цим займуся. - І покинувши кімнату, ми попрямували до машин. - Може, зайдете на чай?
- Дякую за пропозицію, але я змушена відмовитися, пізно вже, та й справи є.
- Зрозуміло. Тоді, коли все закінчиться, приїжджай у гості, а то давно не бачилися, та й дружина чекає на тебе в гості. 
- Я обов'язково приїду. І передавай привіт своїй дружині.
Попрощавшись, ми поїхали додому.
Нічна поїздка додому, під зоряним небом - це немов подорож у тишу і спокій. Вечірнє повітря холодне і свіже, небо вкрите мільйонами зірок, які мерехтять, тим самим створюючи відчуття нескінченності і глибини. Автомобіль їде тихою і порожньою дорогою. Звук мотора і шурхіт шин по асфальту стають єдиними звуками, які порушують вечірню тишу. 
Думаючи про прекрасну ніч, я поступово заснула.