Глава 10

Зранку мені зателефонував Павло і сказав, що йому зателефонував дільничний і попросив приїхати. Я ж вирішила зателефонувати Роману Миколайовичу.
- Доброго ранку! - Привіталася я, настрій сьогодні просто чудовий.
- Доброго ранку. Вибачте мене, я був не правий. Мені не потрібно було так поводитися. І якщо ви не захочете нам допомагати, я все зрозумію.
- Я не ображена на вас, у будь-якому випадку, якби я була на вашому місці, повела б себе так само. Щодо справи, то я доведу її до кінця. І моя вам порада, не потрібно починати ділові відносини з брехні, деякі можуть вам не пробачити цього.
- А ви пробачили?
- Я дала вам шанс, не пропустіть його. 
Тепло попрощавшись, я пішла готувати сніданок, а за годину приїхав Павло.
- Привіт. А що так смачно пахне?
- Я приготувала лазанью. - Хоч я і керівник злочинного угруповання, але приготувати смачну їжу я можу, головне, що б час був.
- Пригостиш?
- Звичайно. - Я вийшла з кухні. - Іди мий руки, а я накрию на стіл.
Сівши їсти, я поставила запитання:
- І що тобі розповів Ігор Васильович?
- Він розповів одну дуже цікаву деталь. Ти знала, що в Західній частині міста поліція виявила покинутий склад зі зброєю. І, після його виявлення, там почала пропадати зброя.
- А її, отже, крадуть люди Старшого. - Павло кивнув. - А що зробили наші доблесні охоронці закону?
- Ти ж знаєш, у яких стосунках Знахар і начальник слідчого відділу. 
- Звичайно, знаю. Погана історія тоді трапилася. 
Що за історія, запитаєте ви? Що ж, я вам зараз усе розповім.
Знахар став людиною, якій довелося пережити одну дуже непросту ситуацію. У кримінальному світі він здобув повагу завдяки своїм знанням, умінню давати цінні поради і дару знаходити вихід із будь-якої ситуації. Його син, Артем, був п'ятнадцятирічним хлопцем, який ріс, спостерігаючи за батьком, і навчаючись бути таким же стійким і розумним.
Одного разу, коли Знахар був зайнятий своїми справами, Артем випадково опинився в центрі злочину, з яким він не мав нічого спільного. Начальник слідчого відділу, відомий своєю жорстокістю і бажанням швидко закривати справи, вирішив використати Артема, щоб натиснути на Знахаря. Він сфабрикував докази і звинуватив підлітка в тяжкому злочині, сподіваючись, що Знахар здасть свої зв'язки і домовиться з поліцією.
Але Богдан Олексійович розумів, що якщо він піддасться на цей шантаж, його син все одно залишиться маріонеткою в руках корумпованих поліцейських. Він також знав, що силою проблему не розв'язати, і тоді, звернутися по допомогу до мене, до Поліни Павлівни, відомої в кримінальних колах як «Принцеса».
Після мого втручання, начальник слідчого відділу, хоч і був викритий, але залишився на своїй посаді, завдяки високим зв'язкам і грошам. Однак він зрозумів, що чіпати Знахаря і його сина більше не варто.
А Знахар, незважаючи на те, що все закінчилося відносно благополучно, зробив для себе висновок: довіряти поліції не можна. З того часу, він вирішив триматися подалі, від таких людей, як поліція.
- А людина, яка веде цю справу, - продовжив Павло, - знає, хто краде, вони навіть один раз намагалися його зловити, але марно. Опер, неодноразово подавав начальнику, план операції, але той не хоче нічого робити, оскільки він буде змушений зіткнутися з людьми Богдана Олексійовича, а це призведе до розбірок між Знахарем і начальником слідчого відділу.
- Так. - Протягнула я. - Нічого так, картинка вимальовується. Ніхто, ні чого не робить, а безлад нікуди не зникає. Що ж, не хотілося мені цього робити, але мабуть доведеться. 

Ми сиділи й обідали, коли мені зателефонувала Поліна Павлівна.
- Ало. - Відповів я. - Звичайно. Добре, ми за годину приїдемо. 
- Хто дзвонив? - Поставив своє запитання брат, не відлипаючи від телефону.
- Поліна Павлівна, просила тебе допомогти їй.
- А що потрібно зробити?
- Начебто, потрібно зламати камери відеоспостереження, але краще, якщо 
вона сама тобі все розповість. 
- Тоді висуваємося. - І він вирушив до себе в номер, за обладнанням. 

Я перебувала у себе в кабінеті, коли Павло повідомив мені, що наші гості приїхали. Вийшовши до них у вітальню, я зупинила свій погляд на Кирилі.
- Кириле Миколайовичу, я рада, що ви погодилися мені допомогти.
- Дякую. Але давайте перейдемо на ти?
- Я не заперечую. А ви сідайте, і будьте як удома.  - І пройшовши в їдальню, я почала пояснювати Кирилу, що від нього вимагається. 

Ми сіли на диван, і я запропонував Роману Миколайовичу чаю, той відмовився і спрямував свій погляд на Поліну. 
- Вона вам подобається? - Несподівано, вимовив той.
- Хто? - Це запитання застало мене зненацька. 
- Поліна Павлівна, звісно. Яка твоя роль у її житті?
- Я просто роблю свою роботу. Поліна довіряє мені, і це все, що має значення. Я тут, щоб захищати її і робити все можливе для того, щоб вона була в безпеці. 
- І все ж таки? - Він зробив невелику паузу. - Мій брат дуже спостережливий і в таких питаннях не помиляється.  
- Що ж, я радий, що у вашого брата все в повному порядку в особистому житті, а вам я скажу так, ми з нею знайомі ще з дитинства і є найкращими друзями. І все, що ви там собі вигадали, всього-на-всього ваші фантазії, які позбавлені ґрунту. 

- І навіщо вони приїжджали? - Запитав Павло, коли наші гості покинули мій дім.
- Оскільки склад було виявлено в цьому кварталі, - я показала на обведений гурток на карті мого міста, - я вирішила подивитися камери відеоспостереження, і єдине місце, де було виявлено вантажівку без номерів, це на Квітковій вулиці.
- Але ж там немає жодної сільської дороги?
- Є, - я провела лінію, - ось тут раніше була сільська дорога, і хоч проїзд був завалений, мені здається, що наші злодюжки постаралися. 
- Який у нас план?
- Нехай Андрій та Ігор, їдуть туди і вартують цю дорогу. Я скину їм координати. Щойно з'явиться вантажівка, нехай вони хапають головного.  
- А ми?
- Готуй машину, щойно ватажка буде спіймано, я захочу з ним зустрітися. 
- Думаєш, чергове пограбування вони проведуть сьогодні?
- Саме так, Ватсоне.
- Не ймовірно, Шерлок. - Ми розсміялися. 
Взагалі, у товаристві Паші мені завжди було затишно. Він ніколи не давав приводу засумніватися в собі. З ним мені було добре, Павло був немов сонце, яке світило мені завжди, навіть у ті дні, коли вже не сподіваєшся побачити його.   
Близько десятої нам зателефонував Андрій і сказав, що місія із затримання злодія була успішно завершена.
- Чекайте нас, ми зараз приїдемо. - Відповів Павло.
А поки ми їдемо, я розповім, як життя звело мене з Андрієм та Ігорем.
Я завжди була яскравою і сміливою дівчинкою, яка легко могла постояти за себе. І, так сталося, що в п'ятому класі, я звела знайомство з Ігорем. Він з перших днів привернув мою увагу своєю хитрістю і вмінням знаходити вихід із будь-яких ситуацій. Він був тим, хто завжди знав, як розв'язати проблему, чи то шкільні витівки, чи захист слабких однокласників.
Одного разу, в середині навчального року, в мій клас прийшов новий хлопчик, будучи вищим і сильнішим, він почав ображати тих, хто був слабкішим і меншим за нього. Одного разу, я, бачачи, як новий учень починає знущатися з Ігоря на очах у всього класу, в цей момент я просто не змогла пройти повз і залишитися осторонь. Я підійшла до них і, незважаючи на те, що сама була не сильнішою за кривдника, стала на захист Ігоря. І сміливо висловивши все, що думала про його поведінку. Дала можливість вирішити все мирним шляхом.
Не очікуючи такої відсічі від дівчинки, новий учень зніяковів і відступив. Ігор був здивований і зворушений моїм вчинком. А потім, я познайомилася і з його братом Андрієм. 
Приїхавши на місце зустрічі, ми вийшли з машини і попрямували до братів. 
- Де він? - Відразу ж запитав Павло.
- У машині. - Відповів Андрій.    
- А вантаж? - Поцікавилася я.
- На путівці залишили. 
- Молодці. - І відійшовши, я набрала Знахаря.
- Ало. - У слухавці почувся молодий голос.
- Здрастуй, Артеме, а де тато? 
- Доброго дня, Поліно Павлівно. Батько вийшов на вулицю, до нього хтось приїхав.
- Коли він повернеться, передай, щоб передзвонив.
- Добре, передам. - Я поклала слухавку. 
Через кілька хвилин мені передзвонили.
- Не завадила? - Запитала я, бо знала Артема і могла здогадатися, що після нашої розмови він пішов одразу до батька.
- Звісно, ні. Щось сталося?
- Так. Я знайшла хлопця, який може розповісти тобі, яку гру веде за твоєю спиною Старший.
- Під'їжджай до мене додому, я на тебе чекаю.