Глава 1

 У темній кімнаті, де були зашторені штори, і по першому каналу показували новини. П'ятеро людей, які перебували в кімнаті, уважно слухали ведучу. 
Коли новини закінчилися, я вимкнула телевізор.
- І що ви думаєте? - Запитала я. 
- А що тут думати, обстановка як завжди кримінальна. Нічого особливого. - Сказано це було надто швидко і було зрозуміло, Нік хвилюється.
- Значить, нічого особливого, - я зробила ковток чаю, - а те, що в тебе на районі вже 3 ювелірні крамниці пограбували, це, по-твоєму, що? 
- Ну так, є косяки, але я їх вирішу.
- Коли Нік, коли? Я вже місяць чекаю твого рішення і де воно? 
- Скоро буде. - Запевнив мене цей молодий чоловік.
- Значить так, даю тобі часу, до наступної сходки, інакше ти знаєш, що буде. - Я знову відпила чаю
- Добре я з усім розберуся. - Голос звучав прикро.
Нік, а в життя Нікітенко Антон Сергійович, був одним із наглядачів за окремою частиною міста. Крайня частина Аватли, саме так називалося місто, належала Ніку. Взагалі він яскрава і суперечлива особистість. Попри, свій молодий вік, він уже встиг зарекомендувати себе як авторитет. Хоч був за надто молодий, але його сильними сторонами, є розум і розважливість. На своєму районі він керував ювелірним магазином і дитячим світом.       
- Та годі Принцеса, все не так уже й погано. - Сказав Куш.
Кушнір Едуард Петрович, а в бандитському колі Куш, був людиною з неоднозначною репутацією. У свої 60 років він має вигляд доброго дідуся з сивим волоссям і добродушною посмішкою. Але, незважаючи на його кримінальне минуле, на даний момент він намагається вести чесний бізнес. Він керує Охтинським районом і тримає під контролем автосервіс, автосалон і три першокласні готелі. 
- Не погано, у нього на районі магазини грабують, а він навіть не знає, хто це робить. Усе думає, що це ігри. - Моє роздратування тільки зростало, бо я любила порядок і хотіла, щоб усе і скрізь було в порядку.
Час наближався до вечора, і я хотіла встигнути розповісти про ту причину, з якої і зібрала хлопців.
- Панове і пані, - Знахар подивився на мене, - якщо ми закінчили, то я хочу відкланятися.
Захаряченко Богдан Олексійович 37 років, був мовчазним, але завжди зосередженим, любив говорити тільки у справі і завжди толково. У цій кімнаті його всі поважали. Його репутація була побудована на суворому підході до справи і ненав'язливій, але жорсткій дисципліні. Керував він західною частиною міста, і там завжди було тихо і затишно. Під його контролем знаходився, меблевий магазин, банк, заправка, які були розташовані, по всьому місту і спортивний зал.
Був ще Ременюк Артур Володимирович, на прізвисько Ремінь. Це була людина залізної хватки і з твердим характером. Він з дитинства ріс на вулиці і звик вирішувати всі справи і проблеми за допомогою застосування сили. Під його контролем перебували ресторани і кіоски з газетами та журналами.

- Не поспішай, - я зробила жестом знак присісти, - через кілька днів, через наше місто буде проїжджати вантаж, і хлопці з Кременецька, просили нас простежити за ним. Тож, прошу вас допомогти мені, і поки придивіться до хлопців, які могли б, взяти участь в цій справі. День, коли вантаж буде проїжджати наше місто, мені скажуть ближче до призначеного терміну.