Розділ 7. Коли небо тріскає

Ніч була тихою. Занадто тихою.

​Сарада різко розплющила очі. Навколо неї — лише попіл і руїни. Гора Хокаге зламана навпіл, повітря важке й сіре від диму. І прямо перед нею… Боруто.

​Але це був не той Боруто, якого вона знала. Його погляд був скляним і порожнім.

— Ти запізнилася, — промовив він холодно, і цей голос прозвучав як вирок.

​Вона відчаїно простягнула руку, щоб торкнутися його, але він розсипався на тисячі осколків світла.

​Сарада прокинулася з криком, важко дихаючи. Її Шарінґан активувався миттєво, палаючи новим, небаченим досі візерунком. І в цю ж саму секунду небо над Конохою справді тріснуло.

​Гучний вибух розірвав нічну тишу, змусивши село здригнутися.

— ТРИВОГА! — рознеслося вулицями.

​Боруто вже був на даху свого будинку. Він бачив це на власні очі: криваво-червону тріщину, що розрізала небо над центром села.

— Він прийшов… — прошепотів хлопець, відчуваючи знайомий холод.

​З розлому повільно спустився Кайрос. Його присутність тиснула на землю, як величезний камінь.

— Тепер без експериментів, — холодно проголосив він. Його голос лунав усюди одночасно. — Я просто зламаю цей «вузол» грубою силою.

​Темна хвиля чакри накрила житлові квартали. Шинобі Конохи кинулися в бій, а Наруто з’явився посеред площі за мить.

— Рятуйте людей! Тримайтеся подалі від цивільних! — наказав Хокаге, готуючись до захисту.

​Боруто до болю стиснув зуби.

— Це моя помилка… Я привів його сюди.

— Ні, — різко обірвала його Сарада, стаючи пліч-о-пліч. — Це наш спільний бій.

​Раптом з іншого боку площі з’явилася ще одна фігура. Точна копія Боруто, але оповита темним маревом. Очі — холодніші за лід, усмішка — повна болю.

​— Що?.. — прошепотіла Сарада, міцніше стискаючи кунай.

​Старший Боруто знову з’явився поруч із молодшим лише на мить.

— Це та частина тебе, що залишилася замкненою між лініями часу. Якщо Кайрос поглине її — баланс буде знищено назавжди.

​Темний Боруто посміхнувся, дивлячись на свого «світлого» двійника.

— Я — те, що ти так старанно приховуєш. Твій страх втратити все, що ти любиш.

​Кайрос простягнув руку до темної копії:

— Разом ми розірвемо цей світ на шматки!

​Молодший Боруто відчув, як у грудях щось болісно тягнеться до темряви. Вони були пов’язані невидимою ниткою. Він розумів: якщо ця темна частина зникне — можливо, зникне і він сам.

​Сарада крокнула вперед, заступаючи його собою.

— Я не дозволю вам розірвати його!

​Її новий Шарінґан спалахнув на повну силу. Повітря навколо застигло, а весь простір став червоно-золотим. Вона бачила не просто ворогів — вона бачила лінії часу. Тисячі шляхів, що перепліталися. І серед них вона знайшла його. Справжнього Боруто.

​— Ось ти де… — прошепотіла дівчина.

​Темний Боруто зупинився. Вперше його впевненість похитнулася під її поглядом.

— Ти не можеш вибрати лише світло, — кинув він хлопцеві. — Без мене ти не повний.

​Молодший Боруто повільно підняв голову. В його очах більше не було страху.

— Тоді я не буду тебе знищувати. Я не буду з тобою боротися.

​Він зробив рішучий крок вперед, прямо в темне марево.

— Я прийму тебе.

​Кайрос розлючено закричав:

— НІ! Зупинись! Вузол має бути нестабільним, щоб я міг ним керувати!

​Але Боруто вже схопив свою темну частину за руку. Нестерпний біль пронизав усе тіло. Спогади, страхи, ревнощі, сумніви — усе, що він намагався забути, повернулося з подвійною силою. Він зрозумів: він не ідеальний. Він боїться, він злиться, він робить помилки. Але це — теж він.

​Світ вибухнув засліплюючим світлом. Темний Боруто розчинився, назавжди зливаючись зі своєю справжньою суттю. Кайрос закричав від безсилля, коли його червона тріщина в небі почала стрімко закриватися.

​— Неможливо… ти прийняв парадокс?! Ти мав зламатися!

— Я не вузол у твоїх руках, — тихо, але впевнено сказав Боруто, відчуваючи нову, цілісну силу. — Я людина.

​Сарада стояла поруч, її очі сяяли перемогою.

— І він ніколи не буде один.

​Останній потужний сплеск світла — і Кайрос зник, розчинившись у часі, який більше йому не належав. Небо знову стало чистим і спокійним. Шинобі повільно опускали зброю, намагаючись зрозуміти, що щойно сталося.

​Наруто підійшов до сина і довго мовчки дивився йому в очі. Потім тихо сказав:

— Ти виріс, сину… Справді виріс.

​Боруто лише втомлено, але щасливо посміхнувся. Сарада підійшла впритул.

— Знаєш… мені більше не сняться руїни, — сказала вона, дивлячись на зорі.

​— Це добре, — відповів він, нарешті відчуваючи спокій.

​Вона ледь почервоніла, але її голос залишився твердим:

— Але маю попередити: якщо ти ще хоч раз зникнеш… я сама знайду спосіб тебе повернути. Навіть крізь час.

​Хлопець засміявся, вперше за довгий час щиро та відкрито.

— Домовилися.

​Небо було тихим. Час став стабільним, як ніколи. Але тепер вони обидва знали: майбутнє не визначене кимось іншим. Його не чекають. Його обирають щодня. І тепер вони обиратимуть його разом.