Час стояв.
Світ завмер у напівруїні.
Сарада майже зникла. Лише її очі ще дивилися на нього — спокійно… і трохи сумно.
— Обирай, — холодно повторив Кайрос. — Весілля… або вона.
Боруто відчував, як серце б’ється гучніше за сам простір.
Якщо весілля зірветься — їхнє покоління може не народитися.
Якщо він дозволить стерти Сараду — майбутнє збережеться.
Логіка кричала одне.
Серце — інше.
Старший Боруто мовчки дивився на нього. Не втручався.
Це не його вибір.
— Чому… — тихо прошепотів молодший. — Чому я завжди повинен платити за помилки часу?
Кайрос усміхнувся.
— Бо ти — вузол. Ти той, через кого проходять лінії долі.
Сарада ледь чутно сказала:
— Боруто… не бійся… Я не хочу, щоб ти жив із провиною…
І щось у ньому раптом стало на місце.
Він перестав тремтіти.
Перестав сумніватися.
— Ти помиляєшся, — тихо сказав він Кайросу. — Я не обираю між минулим і майбутнім.
Червоні й сині блискавки карми спалахнули навколо його руки.
— Я обираю захистити обидва.
— Неможливо, — холодно відповів Кайрос.
Боруто закрив очі.
Він не використав карму повністю.
Він не атакував.
Він зробив інше.
Він кинувся вперед… і схопив саму тріщину часу.
Біль розірвав його тіло.
Час почав втягувати його всередину.
— Якщо хтось має зникнути… — прошепотів він крізь зуби. — То нехай це буду я!
Світ сколихнувся.
Сарада перестала зникати.
Весільні прикраси знову засвітилися.
Кайрос різко відступив.
— Ти… переписуєш себе?!
Старший Боруто широко розплющив очі.
Молодший стояв у центрі тріщини, і його силует почав стиратися.
— Дурень… — прошепотів старший.
— Ти ж сам сказав… — усміхнувся молодший Боруто. — Я вузол.
Якщо вузол розв’язати — лінії стабілізуються.
Світ вибухнув світлом.
І коли час знову пішов…
Весілля продовжувалося.
Сакура нервово поправляла сукню.
Наруто сміявся.
Люди рухалися, не знаючи, що щойно стояли на межі небуття.
Сарада впала на коліна.
— Боруто?.. — прошепотіла вона.
Старший Боруто стояв мовчки.
Тріщина зникла.
Кайрос зник.
І молодший Боруто…
… теж.