Глава 20

ВІЛЕН.

У машині я просидів довго, ледь не до світанку. Я бачив, як поїхало авто продюсера. Не маю сумнівів, що Маріанна поїхала з ним, але я просто сиджу в авто. Тупо дивлюся в нікуди та мізкую, як бути далі.

З першими променями їду до готелю, де знімаю номер, у якому я проспав до обіду. Добре, що вимкнув телефон — ніхто не дошкуляв дзвінками.

Прокинувся о першій дня. Самопочуття паршиве. Попри те, що сьогодні робочий день, почуваюся геть кепсько. Не хочу нічого. Взагалі нічого. Хочеться просто залишитися наодинці.

З готельного номера набрав свого заступника. Попросив владнати справи, бо до середи мене на роботі не буде. А ще попросив набрати Маріанну та повідомити, що у мене відрядження також до середи.

Підлеглий свою роботу знає, тому мовчки з усім погодився. Обожнюю його за його пасивність. Жодного зайвого запитання. Як завжди — усе по роботі.

Після розмови зі заступником я набрав начальника з безпеки. Віддав йому декілька завдань, а потім замовив собі обід у номер.

По обіді прийняв ванну і таки набрав свого товариша. У телефонній розмові ще раз перепросив його, та теж обманув — сказавши, що у відрядженні. Роман допитувався, що трапилося, чому я не приїхав. Я ж лише відмахнувся — мовляв, не доїхав. Зустрінемося іншим разом.

Закінчивши розмову, довго стою біля великого вікна. Думки сплуталися. Не можу зрозуміти, як жити далі й що робити з тим, що побачив цієї ночі. Тепер зрозуміло, чому Маріанна не хоче близькості. Чому уникає розмов. Чому все не так. Після побаченого відчуваю відразу до своєї нареченої. Це ж підла зрада. Тепер мені цікаво: доки це все буде тривати?

Мене пересмикує від відрази та нервів. Мені тісно в цьому номері. Хочеться втекти від самого себе. Світ не милий.

Мимоволі повертаюся думками до Аїди. Мене приваблює її душевна чистота. Учора вона відшила мене. Сказала, що заручені її не цікавлять. Просила більше не надокучати. Але після цієї ночі та вчинку Маріанни я не впевнений, що зможу виконати прохання цієї милої красуні.

Моя наречена своєю розкутою підлістю дала мені зелене світло, та дала добро піти наліво. Але я так не зможу. Просто зрадити, аби відімстити — це надто банально. Для мене важливо, аби була симпатія і почуття. А от Аїда — інша справа. Інтригу з нею я можу собі дозволити. Звісно, якщо вона дозволить.

Зрештою, я не впевнений, що вибачу зраду Маріанні. І як тепер бути з весіллям? Мої батьки не зрозуміють, якщо я відмовлюся від Маріанни. Та й її рідні точно зчинять галас.

Хмикаю. От мені цікаво — коли моя наречена збирається розповісти про свої походеньки наліво? Чи, може, вона взагалі не збирається про це розповідати?

Від цих думок голова обертом. І сидіти на місці я не можу.

Тому набираю салон оренди авто та орендую собі машину. Переодягнувшись, покидаю свій розкішний номер.

Машину спеціально орендував з тонованими вікнами, аби не палитися. Сівши за кермо, одразу мчу до тату-салону, що розміщений біля того самого пішохідного переходу. У машині я просидів, мабуть, дві години, доки з салону не вийшла Аїда.

Вона неперевершена. На ногах джинсові білі шорти. На колінах і ліктях — захист. В одній руці — шолом, в іншій — рюкзак.

Вона нереальна. Ледь стримуюся, аби не вийти з машини та не поцупити її просто з пішохідного переходу — так само, як вона поцупила мій букет.

Красуня вправно осідлала мотоцикл і, одягнувши шолом, рушає з місця. Я ж рушаю за нею. Їду спокійно, просто позаду, а вона навіть не підозрює, що це я.

Та їхали ми недовго. Дівча зупиняється біля одного затишного кафе. І, вставши з мотоцикла, пильно дивиться на мою машину.

Все ж помітила. Цікаво, якою ж буде її реакція? Підійде чи не зважиться?

Простоявши з хвилину, Аїда знімає шолом, поправляє волосся та йде у кафе. Я ж лише розчаровано зітхаю, вирішую дочекатися її — і знову проводжати, куди б вона не їхала.