Глава 6

ВІЛЕН.

Не знаю, скільки часу стояв біля дверей, але коли набридло, подався до бару. Сподівався, що після моїх навмисне сказаних слів моя наречена таки прийде до мене, але вона поцокала нагору. Схоже, у неї немає бажання розмовляти зі мною.

Взявши склянку з віскі, я подався до столу. Наливши собі зовсім трохи спиртного, падаю з келихом у робоче крісло.

Душу захоплює розпач. Почуваюся самотнім, при тому що маю статус нареченого. Важко видихаю. Я намагався поговорити з Маріанною, але вона всіляко уникає цих розмов. Скидається на те, що їй це не цікаво.

Ну і нехай. Схоже — так я їй потрібен. Мабуть, для галочки та заради спонсорства.

Пригублюю терпкуватий напій і зажмурюю очі. Мені зараз хочеться любові, ніжності. Я хочу п’яніти від кохання, для мене це необхідно, мов повітря. А замість ейфорії я відчуваю порожнечу.

Мимоволі у спогадах повертаюся до милої дівчини, що вкрала в мене букет. Ця мала заінтригувала мене. При згадці про неї на душі стає тепліше. Легка посмішка торкається моїх вуст. Тепер я знаю, де шукати цю милу хуліганку, якщо раптом буде треба. Вона надто юна, але скільки в ній харизми та живого запалу! Її сьогоднішній шалений вчинок зачепив мене.

Зітхаю.

От якби Маріанна ставилася до мене так, як ця дівчина. Фліртувала б, сіяла інтриги, а вона взагалі холодна. Поводиться так, наче я поруч, і їй можна ні про що не турбуватися. Невже вона вважає, що так триватиме вічно?

З провиною ловлю себе на думці, що зараз я мав би думати про Маріанну, зрештою й бути з нею. Але мені не хочеться йти до неї. Я вже набігався за своєю нареченою. Тож з мене досить. Все чекав, що вона одумається, знайде на мене час, та схоже, вона схиблена на своїй кар’єрі. Співи та танцюльки стали її сенсом життя. Вона поставила кар’єру на перше місце. Звісно, — куди ж я дінуся. Головне, аби спонсорував оцей весь рух та напрямок. Мені не шкода грошей, але мені потрібна увага Маріанни, її тепло, ніжність. Я хочу бути коханим взаємно. Та схоже, наші почуття вичерпали себе, і поведінка Маріанни — яскравий цьому доказ.

Я сподівався, що Маріанна піде за мною до кабінету, але вона, кинувши кілька холодних погроз, поцокала нагору. Мене душить образа і бере зло. Але я до неї не піду. Вона ж втомлена, хоче спати. Тож хай спить сама. Схоже, її це цілком влаштовує.

Зрештою, мені не хочеться йти до своєї нареченої. Після того як я сказав, що знайду, ким її замінити, вона ображатиметься на мене ще точно тиждень. Хороший привід проігнорувати мої потреби у підтримці.

Не допивши вмісту келиха, покидаю кабінет і йду на кухню. Прошу покоївку подати вечерю. Я таки хочу їсти.

Повечерявши, подався у віддалений куток першого поверху, де знаходилась моя улюблена в будинку спальня. Велика, простора кімната, виконана в чорно-білих тонах.

Прийнявши душ, лягаю в ліжко, а з голови все ніяк не йде мила білявка. Милуюся своїми видіннями, бо це єдине, що приносить мені радість у цей момент.

У солодких спогадах засинаю.

На ранок, як я й очікував, в домі — «Німці приїхали». Це так мій дідусь казав, коли вони з бабусею сварилися, і вона до нього не говорила.

Сьогодні в нас те саме. Маріанна зайшла у гостинну, але побачивши мене, мовчки вийшла.

Чудово! Тепер я ще й винен. Очманіти. Весело...

Апетит пропав. Відкладаю виделку вбік і вирішую, що каву вже вип’ю в офісі. Там в рази спокійніше. Ніхто не гриматиме дверима і не ходитиме з невдоволеною міною.

Мовчки покидаю будинок, саме сідаю в машину, як мене наздоганяє Маріанна і хапає за руку.

— Вілене, ти нічого не хочеш мені сказати? — відверто заглядає мені в очі вона.

— Ні, — лиш сухо відмахуюся.

— Чому ти не прийшов до мене вночі?

Голос моєї нареченої невдоволений, я б навіть сказав вимогливий.

— Ти ж втомлена була. Вирішив не заважати.

— Вілене, — шипить Маріанна. — Ти ж добре знаєш, що я надто втомлююся?!!

Примруживши одне око, миттєво дивлюся на свою наречену. Вона досить приваблива, але на обличчі знову тонни косметики. Я вже забув, як вона виглядає без гриму.

— Маріанно, мені це набридло. Доки це триватиме?

— Доки триватиме моя кар’єра...

Відчуваю, як від такої заяви стискаються мої жовна. Я на це не погоджуся ніколи. Але зараз мовчу, бо поруч моя охорона та водій.

— Зрозуміло! — холодно кидаю, й невдоволено прикипаю до нареченої й питаю. — Це все? Я можу їхати?

— Ні. — заперечує вона. — Вілене, мені потрібно закрити місячний ліміт.

Стримую емоції. Тепер зрозуміло, чому Маріанна мене наздоганяла. Їй просто гроші потрібні. Душу охоплюють паршиві відчуття. З хвилину мовчу, а тоді без емоцій заявляю.

— Цей місячний ліміт закриєш сама.

Після цих слів сідаю в салон машини, але дверцята не встигаю зачинити, бо їх прочиняє Маріанна.

— Вілене, тобто, закрию сама? — з невдоволеною гримасою дивиться на мене вона. — Ти розумієш, що я фізично не можу цього зробити... У мене ж...

— Кохана, шукай собі спонсорів. Я не збираюся більше вкладати кошти у твій проєкт. За п’ять років своєї кар’єри ти вже повинна мати свій бюджет і ні від кого не залежати.

— Так... А як же ти? — з повним нерозумінням дивиться на мене моя майбутня дружина.

— А я твій наречений, а не спонсор.

Після цих слів зачиняю дверцята й віддаю наказ водієві їхати.

Можу тільки уявити, як розлютилася на мене моя кохана, але мені байдуже. Від сьогодні я більше не вкладатиму кошти у її творчість. Хоча якщо вона зробить висновки з того, що відбувається, можливо, тоді я знову стану їй спонсором, а поки хай подумає.