Глава 3

АЇДА.

Підійшовши до столика, де сидять решта подруг, вітаюся й присідаю на порожнє місце.

— А Аїда букет вкрала..!

Раптом з дитячою настирливістю випалює Аня, та так голосно, що на нас оглядаються ледь не всі відвідувачі кафе. Руденька, оглянувшись, закриває рота руками і великими очиськами дивиться на мене.

— Анька..! Придушу! — ціджу крізь зуби і пирскаю сміхом, дивлячись на трьох подруг, які великими очима дивляться то на Аню, то на мене.

Першою до тями приходить Кіра.

— Аїдо, це правда? Ти справді вкрала букет?

Я тихо сміюсь, і лиш погоджуючись, киваю головою.

— Але як? — спантеличено допитується брюнетка Марго.

— Просто. — відмахуюся й починаю розповідати. — Підійшла до пішохідного переходу, дивлюсь, навпроти мужчинчик стоїть. Такий весь хороший. Діловий костюм, краватка, біла сорочка. Весь такий: Володька сьогодні наглажений. А в руках ось цей букет... — вказую поглядом на квіти. — Ось і спокусив мене лихий поцупити в нього цю красу. Він йшов замислений, схоже, навіть не одразу зрозумів, що я в нього вирвала букет...

— І що було далі? — не дає договорити Ліка. — Він наздоганяв тебе?

— А наздогнав? — не дає відповісти Кіра.

— Наздогнав. — зітхаю. — Я навіть квіти йому простягнула. Але він не взяв.

— Хоч не кричав? — і собі цікавиться Аня.

Я лише не погоджуючись киваю головою й замріяно промовляю.

— Дівчата, він такий..! Він — просто нереальний мужчина! Я таких ще не зустрічала. Він... — замовкаю. Набираю повні легені повітря, адже я розповідаю, а серце рветься з грудей. — Він непристойно привабливий. Високий. Накачаний. А його мужні риси обличчя — це окрема тема. З нього можна картини писати. Він, мабуть, фотомодель.

— Ох, Аїдо! — зітхає Марго. — Він, то мабуть, фотомодель, але от ти закохалася в нього...

— Закохалася?!! — спантеличено перепитую і розгублено кліпаю.

— Саме закохалася, Аїдо. Ти б себе бачила з боку. Ти вся світишся. — Марго зітхає й питає. — Ти хоч знаєш, хто він?

— Ні, — великими очима дивлюся на подруг і намагаюся заспокоїтися, адже серце гуде в грудях від шалених почуттів.

Лиш тепер розумію, що я занадто захопилася цим незнайомцем. Я ж бачила його всього кілька хвилин.

Наливаю собі у склянку води, адже від емоцій голова обертом. А подруги жартують та підколюють мене. Мовляв, у мене кохання з першого погляду, та допитуються, де я тепер свого красеня шукати буду?

Заледве ми змінили тему розмови, але в мене з голови ніяк не йде цей красень. Доки подруги жартують та веселяться, я засипаю себе запитаннями.

Хто цей чоловік насправді? Як його звати? І чи є у нього дівчина? Чи, може, дружина?

Від цих запитань мені чомусь страшно.

А раптом він справді одружений? Що тоді?

Тихенько зітхаю та заспокоюю саме себе.

Це ж хвилинне захоплення, яке максимум за тиждень пройде. Я ж не знаю про цього чоловіка нічого, тож помрію та й забуду, а там дивись, і справді закохаюся в когось реальнішого, а не в такого покидька, як Арсен.

Розслабляюся, але не забороняю собі мріяти про цього красеня, якого нахабно обікрала. Я більше ніж переконана, що ми більше не зустрінемося.