Глава 1

ВІЛЕН

Виходжу з квіткової крамниці, весь замислений. У руках тримаю розкішний букет білих та рожевих троянд. Сьогодні я купив квіти іншій жінці, а не Маріанні. Напевно, якби вона про це дізналася, то мені б точно дісталося, але це просто букет для дружини мого ділового партнера. Як там кажуть — нічого особистого, просто бізнес.

Підходжу до світлофора, голова забита думками про співпрацю з Марком Камінським. Він впливовий бізнесмен, політичний діяч і дуже серйозний чоловік. У сфері бізнесу понад п’ятнадцять років. Я щиро сподіваюся, що нам вдасться домовитися та підписати угоду. Це партнерство буде вигідним нам обом, що трапляється вкрай рідко.

На регульованому світлофорі загоряється зелене світло, і я рушаю з натовпом на інший бік. Чомусь страшенно нервую. Маріанна, як завжди, відмовилася їхати зі мною на зустріч. Вона постійно так робить, мовляв, у неї немає часу. День розписаний по хвилинах: репетиції, тренування, підготовка... Вона ж у мене відома співачка.

Раптом із моїх рук вихоплює букет біляве дівчисько й тікає у протилежному напрямку. Я кілька секунд стою, розгублено дивлячись їй услід.

От зараза! Тепер доведеться повертатися назад до крамниці по інший букет. Якось не надто солідно наздоганяти дівчисько та відбирати квіти.

Важко зітхнувши, все ж повертаюся. Перехожі посміхаються, проводжаючи поглядом худу білявку в чорних джинсах та шкіряній куртці, попри таку спеку.

Дівчина пробігла кілька метрів, а потім, помітивши, що я її не переслідую, спокійно пішла.

Доки я перейшов дорогу, дівчисько всілося на чорний спортивний мотоцикл із рожевими наклейками посилань на Instagram та TikTok. Я вже збирався зайти в крамницю, але цікавість і безпечність цієї хуліганки змусили мене підійти до неї.

Коли я підійшов, білявка вже зняла чорні окуляри й готувалася вдягнути шолом. Побачивши мене, вона мовчки простягнула букет.

Пильним поглядом оцінюю милу хуліганку. Звісно, я не візьму в неї букет. Просто цікаво, чим вона керувалася? Затримую погляд на її милих рисах.

Білява красуня надто юна, проте дуже симпатична. Вуста бантиком, кирпатий ніс, тонкі, не за модою, брови, довгі вії... Не можу зрозуміти, що зі мною відбувається, коли наші погляди зустрічаються.

Великі очі кольору літнього неба відверто дивляться на мене. Від їхнього погляду відчуваю, як по венах розтікаються іскри. Дивлюся на дівча й не можу відірватися. Усвідомлюю, що щось подібне, відбувається зі мною вперше.

Не знаю, скільки часу ми так мовчки дивилися одне на одного, але кліпнути мене змусила поліцейська сирена. Нервово ковтаю, адже не можу збагнути, що коїться. По тілу миттєво розливається жар. А ще мене бентежить дике бажання сісти на мотоцикл позаду цієї хуліганки та поїхати з нею світ за очі.

Поки я оговтувався від емоцій, красуня поклала букет на бак, майстерно вдягла шолом, а потім просунула худенькі руки в рукавиці з обрізаними пальцями. За секунду завела байк, підморгнула мені, опустила тонований візор і рушила, на прощання сигналячи.

Я спантеличений. Оце так підкат! До мене дівчата ще ніколи не залицялися ось так...

Посміхаюся. Це мені сподобалося. Дівчина вже поїхала, вже й слід за нею простиг, а в мене на серці досі трепет. Емоції переповнюють.

Видихнувши, зиркаю на годинник.

Пора поквапитися. Потрібно купити ще один букет і їхати. Було б негарно й нетолерантно з мого боку запізнюватися на ділову зустріч.

Входжу в магазин, а продавчиня посміхається.

— Що, вкрали у вас букет?

Я теж усміхаюся й прошу:

— Зробіть, будь ласка, ще один. Тільки покваптеся.

— Авдеж зроблю, — сміється жінка. — Тільки не розумію, що найшло на цю малу. Наче серйозна, ввічлива, а тут тобі на... Букет вкрала! — бурчить повної статури брюнетка, вибираючи квіти.

— Ви знаєте цю дівчину? — питаю з неабияким інтересом.

— Звісно. Он тату салон навпроти... — киває продавчиня.

— Вона там працює? — не можу заспокоїтися я.

— Ні, — вона власниця.

— Власниця?! — ошелешено перепитую.

— Так, власниця, — запевняє жінка, загортаючи квіти в папір.

— Скільки ж їй років?

— Вісімнадцять точно є, — посміхається продавчиня і за мить простягає мені букет.

Подякувавши, покидаю квіткову крамницю та поспіхом йду до машини. Сподіваюся, цього разу букет ніхто не вкраде.