Вкрадена наречена Дракона

Глава 31. Полум'я над безоднею та зеніт Імперського флоту

Небо над Горгонськими піками розривалося від реву реактивних двигунів, металевого скреготу і страшного, первісного рику драконів. Чорна воронка Імперії Забутих Світів продовжувала випльовувати нові легіони броньованих воїнів і важких штурмових машин. Світанкове сонце повністю сховалося за клубами їдкого диму і сірки, а повітря навколо Крижаного Гнізда нагадувало розпечену сковорідку, де кожна секунда вимагала межі людських і магічних можливостей.

На центральному плацу замку кипіла жорстока, кривава битва. Едріан, покритий потом, сажею і ворожою чорною кров'ю, кружляв у ближньому бою з трьома елітними кібернетичними бійцями Імперії. Його меч, викутий із драконячої сталі й напоєний золотими рунами батька, розсікав ворожі залізні обладунки, як папір. Але вороги перли безперервно, розриваючи захисні ланцюги наших гарнізонних воїнів.

— Вогню на східний бастіон! — лунав голос Даріона, який тримав лінію оборони біля головних воріт, відбиваючи атаки механічних гарпій ударами важкого бойового сокирища.

Я бачила все це з вершини Східної вежі, де стояла разом із маленькою Мірою. Моя донька, бліда, але неймовірно зосереджена, тримала двома руками срібний посох старійшин і випускала колосальні хвилі чистої енергії Берегині, утворюючи навколо молодших захисників непробивний блакитний купол. Кожен ворог, який намагався пробитися крізь її бар'єр, розсипався на тисячі іскор під дією очищуючого світла.

Але в центрі цього пекельного вихору знаходився він.

Каелен у своїй велетенській драконячій формі вів нерівний бій у повітрі з флагманським крейсером Імперії — величезною сталевою фортецею, що висіла над ущелиною і поливала замок градом плазмових снарядів. Золота луска мого чоловіка палала під ударами ворожих лазерів, а з його пащі виривалися потоки розпеченого вогню, які пропалювали броню флагмана наскрізь.

Проте ворогів ставало занадто багато. П'ять штурмових винищувачів Імперії взяли Каелена в кільце, вистрілюючи в нього масивні електрозв'язуючі гарпуни, намагаючись прикути його могутні крила до скель.

— Ні! — вигукнула я, і мій крик потонув у гуркоті чергового вибуху.

Усередині мого тіла спрацював найглибший, найстрашніший інстинкт нашої спільної душі. Я не могла дозволити їм поранити мого дракона. Я не могла дозволити їм зруйнувати все, що ми створили.

Срібний перстень мого батька на пальці спалахнув божественним, осліплюючим світлом, а Сльоза Джерела на шиї розжарилася до білого кольору. Я підняла руки до небес, закриваючи очі й повністю відпускаючи будь-які межі своєї магії.

— Слухайте голос цієї землі! — пролунав мій голос, який завдяки магічному відлуню рознісся над усіма Горгонськими піками, змушуючи на мить завмерти навіть гармати загарбників.

Я випустила назовні всю силу Берегині, накопичену роками життя у гармонії з Древньою Жилою. Повітря навколо мене почервоніло від чистої енергії, а потім перетворилося на суцільний шторм із прозоро-блакитної плазми і мільйонів крижаних лез.

Ця хвиля вдарила не просто по ворогах — вона вдарила по самій чорній воронці Імперії.

Хвиля світла пронеслася небом, зносячи ворожі винищувачі, як сухе листя на осінньому вітрі. Гарпуни, що тримали Каелена, тріснули і розсипалися на тисячі крихітних осколків під моєю магічною атакoю. Флагманський крейсер Імперії під тиском мого вибуху втратив управління, завалився на бік і з гуркотом рухнув у глибоку ущелину за межами замку, розбиваючись на мільйони уламків.

Каелен, звільнений від пута, видав потужний, переможний рев, від якого здригнулися самі небесні вершини. Він стрімко пірнув униз, перетворюючись на людську подобу прямо на вершині нашої вежі, і впав на коліна переді мною, важко дихаючи. Його плече було заляпане темною кров'ю, а сорочка розірвана, але в золотих очах горів той самий незламний, дикий вогонь.

— Ти... ти зробила це, Аеліно, — продихав він, хапаючи мене за руки і притискаючи їх до своїх розпечених губ.

— Ми зробили це разом, Каелен, — відповіла я, падаючи на коліна поруч із ним і спрямовуючи залишки цілющої магії на його рану. — Наш дім не здасться нікому.

На центральному плацу воїни замку підняли мечі вгору, вітаючи нашу спільну перемогу. Залишкові загони імперських десантників, побачивши знищення свого флагмана і втрату командування, почали панічно відступати крізь залишки закривавленої воронки, яку мої останні сили остаточно запечатали раз і назавжди.

Небо над Північчю поступово очищалося. Чорні хмари розсіювалися, пропускаючи крізь себе теплі промені денного сонця, що освітлювали замок, який знову вистояв перед обличчям цілої імперії.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше