Глава 30. Ранковий спокій і загроза з-за Завіси

Ранішнє сонце над Горгонськими піками піднімалося повільно, заливаючи сріблясті вершини холодним, але вже прогрітим першим світлом. Здавалося, що після тижнів виснажливих святкувань, дипломатичних прийомів і розв'язання давніх конфліктів Крижане Гніздо нарешті занурилося у той омріяний, непорушний спокій, на який ми так довго заслуговували.

Я лежала в нашій спальні, сховавшись під важкою хутряною ковдрою, відчуваючи спиною надійне, розпечене тепло Каелена. Його рука спокійно й володарськи лежала на моєму талії, притискаючи мене до себе. У кімнаті панував затишок: вугілля в каміні догорало, випускаючи м'яке подих тепла, а за вікнами гудів звичний північний вітер.

Але мій внутрішній світ у цю хрестоматійну ідилію чомусь не вірив.

Срібний перстень мого батька на пальці раптом заіскрився холодним, тривожним блиском. Сльоза Джерела на моїй шиї затяглася тугим, гарячим вузлом, а в глибині підземелля замку — там, де билося Первородне Джерело, — пролунав глухий, тривожний гул, від якого задрижали важкі кам'яні стіни нашої вежі.

— Каелен, — різко видихнула я, відкидаючи ковдру. — Прокидайся. Щось іде.

Лорд-Дракон розплющив очі за одну соту секунду. Жодних розслаблених рухів чи сонливості — у його золотих зіницях миттєво спалахнув дикий, хижий вогонь бойової готовності. Його людська подоба почала розпадатися: на передпліччях миттєво виступила темна матова луска, а подих став гарячим і різким.

У ту ж секунду над замком пролунав пронизливий, оглушливий сигнал бойової тривоги — забили срібні дзвони на Найвищій галереї.

— Напад! — прогримів голос Каелена, який зник із ліжка раніше, ніж я встигла торкнутися ногами підлоги.

Він одним рухом матеріалізував свій дворучний меч, що спалахнув засліплюючим золотим полум'ям, і вибив віконну стулку на терасу, вистрибуючи у повітря.

Я не стала гаяти ні секунди. Накинувши на плечі бойовий плащ Берегині, я вибігла слідом за ним на стрілецьку галерею Східної вежі. Те, що відкрилося нашим очам, змусило кров холонути в жилах.

Звичний оксамитово-блакитний магічний купол над Крижаним Гніздом розривався на частини. Небо над Горгонськими піками почорніло за лічені секунди, перетворившись на киплячу безодню з багряно-чорних хмар. Звідти, крізь розірвану просторову Завісу, на замок валилися легіони невідомих досі істот — механічних драконідів-бегемотів, озброєних магічними гарматами, які стріляли розпеченою плазмою.

Це були не залишки розгромленого Ордену і не дикі астральні мародери. Це була регулярна армія Імперії Забутих Світів, яка використала відкритий нами Зоряний міст як міст для вторгнення у нашу реальність!

— Мамо! Тату! — внизу, на центральному плацу, з мечем наголо стояв Едріан. Його срібні обладунки вже блищали від слідів перших сутичок. Поруч із ним тримала захисний бар'єр маленька Міра, випускаючи потужні хвилі своєї світлової магії, щоб відбити першу хвилю летючих механічних гарпій.

— Едріане, тримай внутрішній периметр! Не дай їм прорватися до Жили! — крикнув Каелен, перетворюючись на велетенського темно-синього дракона. Його могутній рев затьмарив гуркіт гарматного обстрілу.

Змахнувши велетенськими крилами, Каелен злетів у саме небо, спрямовуючи весь свій гнів на флагманський літаючий корабель загарбників, що висіл над ущелиною. Вогонь його пащі випалив цілу ескадрилью ворожих машин за один удар, але на їхнє місце з чорної воронки випадали все нові й нові підкріплення.

Вороги йшли стіною. Один із механічних драконідів прорвав захисний бар'єр Міри і рушив прямо на мою доньку, підіймаючи важку залізну булаву.

Мій серцевий ритм зупинився. Усередині мого тіла вибухнув такий лютий, нещадний вогонь Берегині, якого я не відчувала ніколи раніше.

— Ніхто... не сміє чіпати моїх дітей! — мій голос пролунав над долиною як вирок.

Я змахнула руками, і з моїх долонь вирвався сліпучо-білий шторм із чистої загартованої плазми та срібла. Хвиля вдарила у ворожого гіганта з такою силою, що його броня розсипалася на крихітні осколки за частку секунди, а сам загарбник зник у перлинному попелі.

Але ворогів ставало все більше. Вони тиснули кількістю, заповнюючи весь простір над замком. Імперія хотіла знищити наше серце, але вони забули головне: ми воюємо за свій дім, за своїх дітей і за нашу вічність.

— Каелен! — закричала я у загальному ментальному зв'язку, піднімаючись на вершину куполу. — Очистимо це небо раз і назавжди!

Мій чоловік у формі велетенського дракона розвернувся у повітрі, блиснувши золотими очима. Він кивнув мені у відповідь. Ми злилися у єдиному магічному пориві: вогонь мого роду й первородна сила його драконячої крові з’єдналися у непереможне, осяйне кільце світла, що охопило весь замок.

Битва тільки починалася. Але ми знали: вороги не здобудуть перемоги доти, доки б'ються наші серця.

Дорогі мої читачі! Битва за майбутнє Півночі сягнула свого найгарячішого епіцентру! Нова загроза загрожує знищити все, що так важко будували Аеліна та Каелен. Якщо ви хочете дізнатися, чи вистоять герої проти імперського вторгнення, обов'язково підписуйтеся на автора, щоб не пропустити продовження! Додавайте книгу до своєї бібліотеки і ставте щедрі зірочки ⭐, адже ваша підтримка надихає мене створювати ще більше епічних битв та щирої романтики!