Вкрадена наречена Дракона

Глава 26. Вічність у полум'ї та сріблі

Зоряний міст мчав нас крізь незвідані висоти, залишаючи позаду відгомін розірваного міжпросторового розлому. Чорний хаос, який ми щойно подолали в жорстокій сутичці, остаточно розсіявся, поступившись місцем величній, оксамитово-темній панорамі міжзоряного простору. Повітря більше не смерділо сіркою чи згарищем — воно пахнуло кришталевим холодом, талою гірською водою та солодким озоном, у якому пульсувала первісна, неприборкана магія.

Ми ступили на широку круглу платформу, викуту з чистого білого мармуру й інкрустовану велетенськими зоряними кристалами, що випромінювали м'яке, глибоке сяйво. Це була давня цитадель Небесних Вершин — місце, куди не ступала нога жодної смертної істоти протягом багатьох тисячоліть. У самому центрі платформи здіймалося величне кам'яне дерево, чиє коріння зливалося з магічними жилами самого космосу, а на його гілках замість листя пульсували мільйони крихітних вогників, що утворювали живу, динамічну мапу всіх світів і долин Півночі.

Тут, на висоті, де зірки здавалися настільки близькими, що їх можна було торкнутися рукою, тиша була не моторошною, а урочистою, майже інтимною.

Я зробила глибший вдих, намагаючись опанувати прискорене биття серця після важкого бою. Моя смарагдова сукня з тонкого шовку була злегка обпалена на рукавах, а розпущене темне волосся хвилями спадало на плечі, розпатлане гірським вітром.

Каелен повільно опустив свій дворучний меч. Золоте сяйво на клинку згасло, і зброя розчинилася в повітрі дрібними іскрами. Його людська подоба остаточно повернулася, але внутрішній звір — палкий, хижий Дракон — усе ще вирівнював своє дихання. Луска на його передпліччях зникла, поступаючись місцем гарячій, смаглявій шкірі, але золоті очі з вертикальними зіницями все ще палали диким, незламним вогнем.

Він повільно обернувся до мене. Погляд його золотих очей ковзнув по моєму обличчю, по розпатланому волоссю, опустився до здиблених від прискореного дихання грудей і знову піднявся до моїх очей. У цьому погляді не залишилося ні краплі холодного розрахунку чи бойової люті — там спалахнула така нищівна, первісна пристрасть, від якої в мене перехопило подих.

— Ти знову билася так, ніби не маєш страху, Аеліно, — пролунав його низький, оксамитовий голос, що дрижав від прихованої напруги.

Він зробив крок до мене. Кожен його рух був наповнений грацією великого хижака, який нарешті здобув свій найдорожчий трофей.

— Я билася так, бо за моєю спиною був ти, — прошепотіла я, відчуваючи, як по тілу пробігає знайоме, жагуче тремтіння.

Каелен не став більше говорити. Скоротивши відстань між нами за частку секунди, він простягнув свої великі, розпечені долоні й міцно володарсько обняв мене за талію, володарським ривком притягуючи до своїх міцних грудей. Спідниця моєї сукні притислася до його стегон, і я виразно відчула, наскільки скажено й ритмічно калатає його серце під легким тонким льоном сорочки.

Його пальці владно зарилися в моє темне волосся на потилиці, закидаючи мою голову назад.

— Ти моє диво... Моє нестерпне, божевільне диво, — видихнув він прямо мені в губи.

Він припав до моїх вуст у поцілунку — не просто ніжному, а палкому, дикому й спраглому, наче він шукав у моєму подиху порятунок від усього болю та битв цього світу. Його губи пестили мої з нищівною наполегливістю, вимагаючи повної покори й водночас віддаючи всю свою безмежну, загартовану у вогні любов. Я з тихим оханням розкрила губи назустріч його поцілунку, обвиваючи руками його шию й зариваючись пальцями в його коротке, шовковисте волосся.

Сльоза Джерела на моїй шиї спалахнула яскравим лазуровим сяйвом, а новий сапфіровий перстень на пальці відгукнувся гарячим пульсом. Магія Берегині всередині мене, яка щойно випалювала астральних монстрів, тепер перетворилася на чисту, солодку млість, що розливалася по венах рідким сріблом.

Каелен застогнав прямо в мої губи — низько, майже по-звірячому. Його гарячі долоні ковзнули нижче, занурюючись у складки смарагдового шовку на моїй спині, прогладжуючи вигин талії й міцно стискаючи мої стегна, піднімаючи мене над мармуровою підлогою. Я мимовільно обхопила його стан ногами, міцніше притискаючись до його тіла.

— Каелен... — вимовила я між палкими, короткими поцілунками, які він переніс з моїх губ на підборіддя, а потім нижче — на чутливу шкіру шиї, залишаючи гарячі, вологі сліди.

— Я не віддам тебе нікому. Ні людям, ні темним орденам, ні самим богам, — глухо прошепотів він у тріпочучу жилку біля моєї сонячної артерії, обпалюючи шкіру своїм гарячим подихом. Його зуби легенько, дражливо стиснули шкіру на шиї, змушуючи мене прогнутися в його обіймах і випустити тихий, солодкий стогін, що відбився луною під мармуровими колонами. — Ти моя, Аеліно. Кожна твоя крапля крові, кожен подих, кожна іскра твоєї магії належить мені.

— Я твоя... — відповіла я, заглядаючи в його затуманені пристрастю золоті очі. В них більше не було людських обмежень — там палав вічний вогонь Дракона, який обрав свою єдину Володарку. — А ти мій, Каелен. Назавжди.

Він повільно опустив мене на ноги, але не випустив із лещат своїх рук. Його погляд ковзнув по моєму обличчю з такою невимовною ніжністю, що в мене стислося серце від щастя. Він провів великим пальцем по моїх запечених від поцілунків губах, злегка надавлюючи й спостерігаючи, як я неволею затамовую подих.

— Ходи сюди, — м'яко мовив він, беручи мене за руку й підводячи до самого центру платформі — до Дерева Пам'яті.

Ми підійшли до великого кам'яного стовбура. Його гілки пульсували спокійним, благословенним сяйвом, а згори, крізь прозоре міжзоряне повітря, на нас проливався м'який світловий дощ.

Я піднесла долоню до шорсткої поверхні кори. Срібний перстень батька та сапфіровий перстень від Каелена на моїх пальцях вибухнули єдиним, потужним блакитним сяйвом. Коли Каелен накрив мою долоню своєю великою, гарячою рукою, переплітаючи наші пальці, магічний резонанс охопив усю цитадель.

У моїй свідомості спалахнули не просто картини минулого — це був цілий океан почуттів. Я відчула, як століття тому перші Дракони знаходили своїх Берегинь, як у вогні та болю виковувалася сила нашого роду. Але найголовнішим було інше: я відчула розум і серце Каелена так виразно, ніби ми стали єдиним організмом. Я відчувала його палку відданість, його глибокий, майже святий страх утратити мене й той безмежний океан кохання, який він ховав під суворою маскою Лорда Півночі.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше