Глава 20. Серце Первородного Вогню

Ювілей Десятиліття Великого Союзу у Крижаному Гнізді перервався не святом, а застережливим гуркотом, що прокотився від найглибших пластів Древньої Жили. Вітри над засніженими піками Горгонських гір раптово завили з такою люттю, ніби саме небо зривалося з петель. Святкові вогні в долині миттєво згасли, а повітря наповнилося важким, металевим присмаком сірки та озону.

Я стояла на Найвищій галереї Східної вежі, коли Сльоза Джерела на моїй шиї зажевріла сліпучо-білим світлом.

— Каелен! — вигукнула я, але мій голос потонув у страшному громі, що пролунав з боку підземних ярусів.

Замок здригнувся від потужного поштовху. З глибин Древньої Жили замість звичного лазурового сяйва вирвався стовп дикого, багряно-зеленого полум'я. Усередині цього вихору з’явилися постаті в багряних балахонах — залишки Забороненого Ордену, які роками збирали темну енергію в покинутих шахтах, щоб завдати єдиного, руйнівного удару по серцю нашого союзу.

— Вони прорвали внутрішній периметр через прадавні шлюзи! — закричав Даріон, вибігаючи на галерею зі зламаним мечем у руках. — Володарю! Чорні жерці ведуть із собою бойових гомункулів! Вони хочуть розбити магічний кристал Жили!

Каелен миттєво перетворився. Його людська подоба зникла у спалаху темного золота, і над терасою злетів величний темно-синій дракон. Його крила розгорнулися на саму ширину галереї, а з роззявленої пащі вирвався низький, оглушливий рев, від якого затремтіли кам’яні стіни.

— Аеліно, тримай дітей! — пролунав його голос у моєму розумі.

Але вороги вже лізли по стінах, використовуючи залізні кігті й темні чари. П’ятеро фанатиків на чолі з Верховним Жерцем вистрибнули на терасу прямо перед нами. У руках жрець тримав артефакт — заковане у залізо серце згаслого вулкана, здатне спровокувати ланцюгову реакцію магічного вибуху.

— Знищити Дракона та його виводків! — завив жрець, спрямовуючи чорний промінь просто на Едріана й Міру.

Едріан вихопив свій бойовий меч, покриваючи його золотими рунами, і закрив собою сестру.

— Мамо! — крикнув він, приймаючи перший потужний удар темної магії на власний клинок.

Його щит затріщав від неймовірного тиску. Каелен у формі дракона стрімко пірнув у самий центр ворожого загону, розганяючи нападників потужним ударом могутнього хвоста та відтільняючи їх від дітей. Але Верховний Жрець скористався моментом і кинув у бік мого чоловіка важкий залізний гарпун, вкритий розсікаючими рунами. Гарпун глибоко ввійшов у плече дракона, змусивши Каелена болісно заревіти та впасти на кам’яні плити тераси, де він під ударами темних чар почав втрачати форму, повертаючись до людського стану.

— Каелен! — мій крик розірвав повітря.

Усередині мого тіла спалахнуло те, що не мало меж — абсолютна, непохитна сила Берегині, злита з люттю матерії й захисту. Срібний перстень мого батька на пальці вибухнув яскравим сліпучо-блакитним світлом, а Сльоза Джерела перетворилася на чисте полум'я.

Я не стала чекати. Я випустила назовні всю магію, накопичену роками.

З моїх долонь вирвався велетенський, осяйний шторм із прозоро-блакитного вогню та загартованого срібла. Він миттєво охопив усю площу тераси. Жерці намагалися виставити захисний бар'єр, але моя хвиля знесла їхні щити, як тонку папір. Темний артефакт у руках Верховного Жерця тріснув і розсипався на дрібні іскри, а самі нападники під тиском моєї сили були відкинуті далеко за межі замкових стін, зникаючи у гірській безодні.

Тиша наступила миттєво. Така гучна й напружена, що від неї дзвеніло в повітрі.

Я кинулася до Каелена. Він лежав на розтрощеному камені тераси, блідий, із раною на плечі, з якої сочилася кров, але його золоті очі все ще палали життям.

— Каелен... — я впала на коліна біля нього, притискаючи його голову до своїх грудей, і спрямувала всю цілющу силу Сльози Джерела на його рану. М’яке блакитне світло огорнуло його плече, затягуючи поріз і повертаючи йому сили.

— Я живий, Берегине... — прошепотів він, слабко посміхаючись і обіймаючи мене за талію своєю сильною рукою. — Наш дім... вистояв.

Едріан допоміг батькові підвестися, а маленька Міра міцно обняла мене за коліна, притискаючись до моєї сукні.

Замок вистояв. Джерело під нами пульсувало рівно та потужно, відновлюючи захисний купол над долиною. Ворогів було розгромлено раз і назавжди, а наша родина залишилася разом — сильніша, ніж будь-коли раніше, захищена вогнем Дракона та вічною магією Берегині.