Глава 15. Епоха вогню та срібла

Минали роки, залишаючи по собі лише світлі сліди процвітання та гармонії. Горгонські гори остаточно позбулися слави похмурого й неприступного краю: тепер це була серцевина великої Півночі, де прадавні традиції Драконів м'яко переплелися із мудрістю та теплом Берегинь.

Крижане Гніздо розрослося. На колишніх пустищах з’явилися нові кам’яні вежі, критими галереями з’єднані з центральним замком, а навколо скелі розквітли терасові сади, де завдяки магічному теплу Джерела цвіли рідкісні гірські квіти навіть серед зимових завірюх.

Маленький Едріан виріс у сміливого, розумного та допитливого хлопчика. У свої сім років він уже впевнено тримався в сідлі, знав основи магічної гармонізації жил і з захватом слухав розповіді Даріона про минулі битви. Його лазурово-золоті очі успадкували від батька дику, непокірну рішучість, а від мене — глибоке співчуття до людей і розуміння краси цього світу.

Сьогоднішній день був особливим для нашої родини.

Я стояла на високій оглядовій вежі, спостерігаючи за тим, як над засніженими піками Горгонських гір здіймалися у повітря два велетенські дракони. Попереду летів темно-синій володар небес — Каелен у своїй величній формі, а поруч із ним, ритмічно змахуючи крилами, кружляв молодий сріблясто-блакитний дракон.

На спині сріблястого дракона впевнено сидів Едріан. Це був його перший самостійний політ над рідними горами під наглядом батька.

Моє серце стискалося від суміші батьківської тривоги та невимовного гордощів. Я приклала долоню до живота, відчуваючи, як під моїми пальцями м'яко й ритмічно пульсує ще один маленький, зовсім крихітний вогняний вуглик. Наше нове щастя, яке ми з Каеленом чекали з особливим трепетом.

За моєю спиною лунали легкі кроки.

До мене підійшла Лія. Вона виросла у справжню красуню із заплетеним у складну косу волоссям і ніжним поглядом. Поруч із нею йшла Марта, яка, хоч і посивіла остаточно, залишалася такою ж енергійною й турботливою господаркою нашого дому.

— Аеліно, ти знову стоїш на вітрі без плаща, — м'яко мовила Лія, накидаючи на мої плечі важку оксамитову мантію, підбиту білосніжним хутром. — Цілительки казали тобі більше відпочивати.

— Я просто роздивляюся наших хлопців, — усміхнулася я, зартаючи плащ і пригортаючи сестру до себе. — Подивіться, як Едріан тримає стрій. Він справжній нащадок Драконів.

— Він копія свого батька, — з теплою посмішкою додала Марта. — Такий же непокірний і рішучий. Але серце в нього ваше, Володарко.

Тінь велетенських крил пронеслася прямо над нашою вежею, змушуючи хутро на моєму плащі розлітатися від пориву гарячого повітря. Дракони пішли на посадку до Головної тераси.

Я поспішила спуститися вниз.

Коли я вийшла на терасу, Каелен уже прийняв свою людську форму. Він стояв у своєму темному бойовому камзолі, розшитому срібними рунами, й допомагав Едріану зіскочити зі спини юного дракона.

Хлопчик підбіг до мене з сяючими очима, рожевими від морозного повітря щоками й скуйвовженим темним волоссям.

— Мамо! Ти бачила?! — захоплено закричав він, обнімаючи мене за талію. — Батько дозволив мені зробити повне коло над Клятим Перевалом! Я сам керував потоками повітря за допомогою магії Джерела!

— Я бачила, мій милий, — я нахилилася, витираючи краплю снігу з його лоба й цілуючи в щоку. — Ти тримався просто чудово. Я пишаюся тобою.

— Він буде видатним володарем, Аеліно, — пролунав глибокий, оксамитовий голос Каелена.

Дракон підійшов до нас, обережно обняв мене за талію й притягнув до своїх міцних, гарячих грудей. Його золоті очі горіли тим самим палким, пристрасним вогнем, який колись розтопив кригу в моєму серці. Він опустив долоню на мій живіт, і його погляд став невимовно ніжним.

— Як почувається наша мала принцеса? — прошепотів він прямо мені в губи, незаважаючи на сміх Едріана та посмішки варти.

— Вона чекає на батька й брата, — відповіла я, притискаючись до його щоки. — І каже, що вам час до обіднього столу.

Увечері, коли замок поринув у затишну напівтемряву, а маленького Едріана вклали спати після довгого й насиченого дня, ми з Каеленом піднічилися на найвищу галерею Східної вежі.

Ніч була дивовижно місячною. Срібне світло відбивалося від засніжених піків, перетворюючи Горгонські гори на справжні кришталеві палаци. Унизу, в долині, горіли тисячі тихих вогників гірських селищ, сповіщаючи про спокій, безпеку й дім.

Каелен стояв позаду мене, міцно обнявши за талію й ховаючи обличчя в моєму волоссі. На моїй шиї сяяла Сльоза Джерела, на пальці грала блакитна іскра персня мого батька, а в наших венах текла єдина, незламна магія.

— Про що ти думаєш, Берегине? — тихо запитав він, цілуючи мене в шию.

— Про те, що кожен наш крок, кожен біль і кожне випробування були варті цього моменту, — відповіла я, повертаючись у його обіймах і заглядаючи в його золоті очі. — Ти викрав мене з собору, щоб урятувати свій край, а насправді подарував мені цілий світ.

— Ти була моєю долею від самого початку, Аеліно, — мовив Каелен, і його голос затремтів від глибокого почуття. — Вкрадена наречена, яка стала Володаркою мого серця й Берегинею нашого майбутнього.

Він нахилився й припав до моїх губ у поцілунку — довгому, палкому й сповненому вічного кохання. Навколо нас на висоті небес м'яко закрутилися блакитні й золоті магічні іскри, сплітаючись у захисний купол над Крижаним Гніздом — фортецею, де Дракон і Берегиня знайшли свою нескінченність.