Глава 14. Тіні Давнього Союзу та Великий Радний День

Осінь підкралася до Горгонських гір не як похмура провісниця холодів, а як величний майстер, що розфарбував глибокі долини у відтінки щирого золота, багряцю та багряно-мідного вогню. З високих веж Крижаного Гнізда відкривався панорамний вид на прадавні соснові та букові ліси, які тепер здавалися палаючим океаном під лагідним, кришталево-чистим променем вересневого сонця.

Маленькому Едріану виповнилося три місяці. Малюк ріс не просто міцним і здороворум'яним — його магічна природа розкривалася з кожним днем усе виразніше. Коли він посміхався, у повітрі навколо його колиски з'являлися крихітні, прозорі блакитно-золоті метелики з чистого магічного світла, які м'яко тріщали й розвіювалися легким ароматом гірської чебрецю.

Наш замок остаточно перетворився на центр дипломатичного й культурного життя всього Регіону. Після того як відомості про відновлення Древньої Жили та народження спадкоємця двох прадавніх родів досягли Намісника Королівства та Верховного Собору Столиці, старі упередження людських баронів остаточно розсипалися.

Сьогодні в Крижаному Гнізді мав відбутися Великий Радний День. До замку прибули не лише очільники людських гірських гільдій та купці, а й делегати від трьох Вільних Міст Півдня, а також старійшини двох далеких драконячих кланів із Західних Круч, які століттями цуралися контактів із людською владою.

Я стояла перед високим дзеркалом у великій гардеробній Східної вежі, поки Марта дбайливо розправляла важкі складки моєї нової парадної сукні.

Це було справжнє шедевральне вбрання з темно-смарагдового оксамиту, розшите золотими нитками у формі драконячих крил та сплетених вогняних лоз. Корсет м'яко підкреслював мою точену фігуру, яка повністю відновилася після пологів, а широкі розрізані рукави відбивали світло сонячних променів. На шиї палав кристал Сльози Джерела, а поруч із ним на золотому ланцюжку спочивав срібний перстень батька. На моїх скронях сяяла платинова діадема з прозорими драконячими кристалами.

— Ви виглядаєте як справжня імператриця, панянко Аеліно, — замріяно мовила Марта, закріплюючи останню срібну шпильку у моєму темному, заплетеному у складну косу волоссі. — Коли я згадую, якою наляканою та блідою дівчиною ви прибули сюди в день викрадення...

— Я й сама іноді не вірю, що це було зі мною, Марто, — м'яко усміхнулася я, роздивляючись своє віддзеркалення. В моїх очах більше не було й тіні колишнього страху чи невпевненості. У них горіла впевнена сила Володарки, яка знайшла свій дім і своє покликання. — Тоді я чекала лише смерті, а знайшла життя, про яке навіть не сміла мріяти.

У цей момент у кімнату тихенько прослизнула Лія. Вона була у гарній білій сукні з бірюзовою стрічкою на поясі, а її волосся прикрашав віночок із засушених гірських квітів.

— Аеліно! — вигукнула сестра, підбігаючи до мене й обережно тулячись до сукні. — У Великому залі зібралося стільки людей! Вони всі такі ошатні, а драконіди в нових золочених обладунках! Даріон дозволив мені сидіти на балконі поруч із першими старійшинами!

— Головне — поводься гідно, сестра Володарки, — грайливо посварилася я пальцем, але відразу пригорнула дівчинку до себе. — Як там Едріан?

— Спить у колисці, — відповіла Лія. — Поруч із ним чергують дві цілительки й той великий чорний дракон на вежі за вікном. Жодна муха не пролетить!

Двері покоїв прочинилися, і в кімнату ступив Каелен.

Моє серце щоразу прискорювало свій ритм, варто було мені лише глянути на чоловіка. Сьогодні Володар-Дракон виглядав неймовірно велично. На ньому був парадний чорний камзол із темного сукна з важким срібним гаптуванням, підбитий білосніжним хутром гірського барса. На плечах масивно лежав золотий ланцюг Володаря Півночі, а на боці висів меч у карбуваних піхвах із темного срібла.

Його золоті очі з вертикальними зіницями миттєво зупинилися на мені. На кілька секунд у кімнаті панувала тиша — Каелен просто дивився на мене з такою нічим не прихованою захватом і пристрастю, що щоки мої мимоволі спалахнули легким рум'янцем.

— Ти знову змушуєш моє серце битися частіше, Берегине, — тихо мовив він, підходячи до мене й не звертаючи уваги на посмішки Марти та Лії.

Він узяв мою долоню, опускаючись на одне коліно, і припав гарячими губами до моїх пальців. Його поцілунок був довгим, трепетним і сповненим незламної любові.

— Підводься, Драконе, — усміхнулася я, провівши вільною рукою по його плечі. — Гості у Великому залі чекають на своїх Володарів.

Великий зал Крижаного Гнізда вражав своєю красою й масштабом. Велетенські кришталеві люстри, заживлені прямо від магічного струму Джерела, відкидали яскраве, лазурово-золоте світло на темні базальтові колони. Величезні каміни палахкотіли затишним вогнем, розганяючи будь-які натяки на гірську прохолоду.

За довгими дубовими столами зібралися десятки представників різних народів і станів. Тут сиділи поважні людські барони у важких оксамитових шатах, мовчазні й суворі старійшини-драконіди у лускатих бронях, делегати від торгових гільдій Столиці та майстри-ковалі.

Коли ми з Каеленом вийшли на високий подіум біля наших дванадцятирічних тронних крісел із чорного дерева й платини, у величезному залі запанувала тиша.

Даріон, який стояв на чолі варти біля підніжжя подіуму, тричі ударив важким залізним списом об кам'яну підлогу.

— Вітаємо Володаря Каелена й Володарку Аеліну! — урочисто пролунав голос воєводи. — Володарів Крижаного Гнізда, Охоронців Джерела та Захисників Горгонських земель!

Усі присутні у залі — від людських купців до найстаріших драконідів — в єдиному пориві підвелися зі своїх місць і низко схилили голови. У їхньому жестi більше не було примусу чи удаваного страху. Це була щира, гартована роками повага до людей, які змогли об'єднати розділений край і дарувати йому процвітання.

Ми опустилися на свої трони. Каелен поклав руку на руків'я меча, а я м'яко переплела свої пальці з його долонею, відчуваючи знайомий, гарячий імпульс його магії.