Глава 13. Зоряне передвістя та спадкоємець Драконів

Після підкорення Древньої Жили у високих вежах Крижаного Гнізда запанував дивовижний, величний спокій. Тріщини в червоному граніті нижніх ярусів затягнулися щільним шаром блакитно-золотого кришталю, який відтепер слугував природним підсилювачем для магічного купола замку. Повітря у фортеці стало настільки чистим, м'яким і насиченим життєдайною силою, що навіть найстаріші воїни-драконіди казали, ніби повернулися часи їхньої давньої слави, коли Дракони й Берегині правірували Північчю без остраху й чвар.

Літні місяці проминули мов один день, сповнений турбот, розбудови й гармонії. Завдяки новим торговельним шляхам до гірських долин прибували майстри, ремісники та торгівці. На місці колишніх розвалин виростали затишні кам'яні селища, а під захистом нашої магії навіть на найсуворіших схилах удалося зібрати перший щедрий урожай гірського жита та цілющих трав.

Мій стан досяг тієї межі, коли кожен день наближав нас до вирішальної миті. Живіт став великим і округлим, хода — поважною, а внутрішнє полум'я малюка пульсувало в унісон із моїм серцем із такою силою, що в покоях мимоволі спалахували гноти свічок, варто було мені лише замислитися чи розхвилюватися.

Сьогоднішня ніч була напрочуд тихою. Над Горгонськими піками розпростерлося безкрає, оксамитово-чорне небо, усипане тисячами яскравих, морозних зірок.

Я стояла біля вікна у своїх покоях, загорнута у важкий, підбитий м'яким хутром темно-синій плащ. Камін у кутку тріщав товстими смолистими дровами, відкидаючи на оксамитові меблі м'яке помаранчеве світло. Сльоза Джерела на шиї та срібний перстень батька на моєму пальці сяяли рівним, заспокійливим сяйвом, зливаючись у єдиний лазуровий потік.

Двері покоїв безшумно відчинилися.

Каелен зайшов у кімнату, знімаючи на ходу важкі шкіряні рукавиці. На ньому був простий чорний оксамитовий жупан із срібним шитвом. Без важких обладунків його постать здавалася ще вищою, а хода — граційною та безшумною, як у дикого хижака. У його золотих очах горіла спокійна, але глибока, пристрасна ніжність.

— Ти знову не спиш, Берегине, — м'яко мовив він, підходячи до мене ззаду й дбайливо обнімаючи за стан.

Його великі, гарячі долоні легли на мій живіт, і малюк усередині миттєво відгукнувся на дотик батька — м'яким, сильним імпульсом, від якого по моєму тілу пробігла хвиля блаженного тепла.

— Він чекає, Каелен, — тихо відповіла я, відкидаючи голову на його міцне плече й дивившись на зірки. — Я відчуваю, як його магія шукає виходу. Сьогодні ніч Зоряного Передвістя. Зірки падають прямо над Священним Піком.

— Вони салютують майбутньому володарю, — усміхнувся Каелен, опускаючи підборіддя на моє плече.Його гарячий подих обпікав шкіру моєї шиї. — Даріон і Марта вже підготували все необхідне. Цілительки з гірських кланів чергують у сусідньому залі, а біля Джерела тримають захисний контур. Ти готова, Аеліно?

Я повернулася в його обіймах, заглядаючи у палаючі золоті зіниці мого чоловіка. У них більше не було й тіні тієї самотності чи жорстокості, з якими він увірвався на моє весілля в соборі. Перед мною стояв чоловік, який став моїм захистом, моїм коханням і моєю фортецею.

— З тобою я готова до всього, Драконе, — прошепотіла я, торкаючись долонею його щоки.

І саме в той момент, коли наші губи злилися у глибокому, ніжному поцілунку, по всьому моєму тілу прокотилася перша гостра, спалююча хвиля. Це не був звичайний біль — це був магічний спалах, закликуваний самою стихією. Джерело під нами гучно відгукнулося глибоким, лагідним гуркотом, а кристал на моїй шиї засяяв яскраво-золотим світлом.

Каелен миттєво зібрався.Його погляд став зібраним і сталевим.Він обережно, але міцно підхопив мене на руки, ступаючи до ліжка.

— Почалося, — тихо сказав він, кивнувши варті біля дверей.

Та ніч стала для Крижаного Гнізда справжнім випробуванням магії та духу.

Зазвичай пологи проходили у тиші, але коли народжується спадкоємець Дракона й Берегині, сама стихія прагне взяти участь у його появі. Упродовж кількох годин над вежами замку вирувало дивовижне за красою сяйво: переливаючись блакитними, золотими й срібними смугами, воно розганяло нічну темряву на десятки ліг навколо.

У покоях панувало гаряче, насичене озоном повітря. Марта та досвідчені гірські цілительки беззупину міняли рушники, готували трав'яні відвари й накреслювали на підлозі заспокійливі захисні руни. Але головною опорою для мене був Каелен.

Він не залишив кімнату ні на хвилину. Опустившись на коліна біля узголів'я ліжка, він міцно стискав моє зап'ястя, передаючи мені свою невичерпну, спалюючу силу щоразу, коли нова хвиля перехоплювала мій подих. Його золоте полум'я спліталося з моєю блакитною магією, утворюючи навколо ліжка щільний купол, який не підпускав біль і втому.

— Дихай, Аеліно... Я поруч... Я з тобою, — прошепотів він прямо мені на вухо, і його гарячі губи торкалися моєї скроні, витираючи краплі поту.

— Каелен... — видохнула я, збираючи всі залишки своєї волі.

Я заплющила очі й спрямувала всю силу Берегині, увесь вогонь нашого кохання й гармонії в останній, вирішальний імпульс. Срібний перстень батька й Сльоза Джерела вибухнули сліпучим спалахом, який на мить залив усю кімнату прозорим, теплим світлом.

А в наступну секунду нічну тишу покоїв розірвав перший, дзвінкий, чистий і вимогливий крик новонародженого малюка.

Сяйво в кімнаті повільно вщухло, поступаючись місцем м'якому світлу каміна. Гірські цілительки й Марта зітхнули з невимовним полегшенням, а на їхніх обличчях з'явилися сльози радості.

— Хлопчик! — тихим, затремтілим від розчулення голосом мовила Марта, обережно сповиваючи дитину в м'яке білосніжне покривало, розшите золотими рунами. — Здоровий, міцний спадкоємець Півночі!

Каелен застигла постать на мить здригнулася. Володар Драконів, перед яким тремтіли вороги та скорялися стихії, повільно підвівся з колін.Його руки, що тримали меч у сотнях битв, злегка тремтіли, коли він приймав із рук Марти свій найцінніший скарб.