Глава 12. Подих Древньої Жили та магія каміння

Ранок над Крижаним Гніздом розливався прохолодним золотом. Зазвичай після весняного танення снігів поверхня базальтових скель вкривалася дрібними струмками, але сьогодні замок дихав зовсім інакше. Повітря густішало щохвилини, насичуючись озоном, сухою грозовою електрикою та важким металевим присмаком, від якого на язику залишалася гіркота.

Я сиділа на краєчку широкого ліжка у своїх покоях, приклавши долоні до живота. Малюк усередині не спокійно спав, як зазвичай, а ритмічно, але наполегливо штовхався, реагуючи на кожен порив магічного вітру, що бився у високі вікна.

Сльоза Джерела на моїй шиї більше не просто мерехтіла — кристал палав яскраво-синім полум'ям, відкидаючи на базальтові стіни химерні, рухливі візерунки. А срібний перстень батька, що прикрашав мій палець, вібрував із такою силою, ніби намагався вказати шлях глибоко під землю, в саму товщу скелі.

— Ти відчуваєш це? — пролунав від дверей стривожений голос Каелена.

Він зайшов швидко, навіть не роздягаючись після ранкового обходу оборонних валів. На ньому був повний бойовий обладунок: важкі темно-сині лускаті пластини, скріплені загартованою сталлю, за спиною — дворучний меч, а на плечах — плащ із важкої волової шкіри. На його обличчі застигла сувора рішучість.

— Джерело не просто пульсує, Каелен, — я звелася на ноги, спираючись на долоню чоловіка, яка миттєво обняла мій стан. — Воно кличе. Під цими горами прокинулося щось давнє, щось, про що ми лише читали в архівних сувоях батька.

— Древня Жила, — суворо мовив Лорд-Дракон, заглядаючи в мої очі. — Те саме Джерело Первородного Вогню, про яке марив герцог Вальден. Ми вважали, що після стабілізації чаші основний потік заспокоївся, але сьогодні вранці розвідники Даріона виявили тріщини на найнижчих ярусах. Звідти лиється концентрована, неприборкана магія. Якщо її не збалансувати за допомогою твого дару та моєї сили, весь південний крило замку може просто розпатися на пил.

— Тоді чого ми чекаємо? — я міцно стиснула його рукавицю. — Спускаємося.

— Аеліно, ти вагітна, — завагався Каелен, і його золоті очі миттєво сповнилися болісною турботою. — Магічний тиск там, углибині, у десятки разів сильніший, ніж у центральній чаші.

— Саме тому я повинна бути там, — твердо мовила я. — Наша дитина — це плід союзу Дракона й Берегині. Магія Джерела не зашкодить їй, вона лише підсилить нас обох. До того ж, срібний перстень батька вказує, що Берегині вже бували в тих печерах.

Каелен довго дивився на мене, а потім важко зітхнув і посміхнувся своєю хижою, але такою теплою посмішкою:

— Ти ніколи не навчишся сидіти в безпеці, Володарко.

— Поруч із тобою я й так у безпеці, Драконе.

Спуск у найглибші надра Крижаного Гнізда виявився справжнім випробуванням для відчуттів. Ми проходили повз яруси, куди не ступала нога звичайних слуг чи навіть більшості воїнів. Базальтові сходи поступливо переходили у гладкий, витесаний прадавніми чарами червоний граніт.

Чим нижче ми спускалися в супроводі Даріона й п'яти кращих воїнів-драконідів, тим гарячішим ставало повітря. Тут уже не діяв звичайний холод Горгонських гір. Повітря розпікалося, перетворюючись на суху, вогняну мареву. Стіни тунелю буквально дихали: прожилки золота, срібла та блакитного кришталю у камені спалахували в унісон із ритмом мого серця.

— Стійте, — зупинив нас Даріон, оголюючи свій вигнутий клинок.

Ми вийшли на колосальний підземний балконовий виступ, під яким розпростерлася велетенська печера, порівняно з якою верхній зал із чашею Джерела здавався лише дитячою іграшкою.

Це було серце Древньої Жили.

У центрі печери, розриваючи велетенські гранітні брили, вирував справжній океан рідкого, палаючого світла. Але це не був просто магічний вогонь. Тут стихія проявляла свою первісну, дику природу: у повітрі ширяли велетенські магічні кристали завбільшки з двоповерховий будинок, які утримувалися в невагомості потужними силовими полями. З дна печери піднімалися стовпи сліпучо-білого й блакитного полум'я, а навколо них закручувалися вихори концентрованої магічної електрики.

Каміння під нашими ногами вібрувало так сильно, що обладунки воїнів видавали безперервний передзвін.

— Магія тут занадто густа, — мовив Даріон, важко дихаючи. На чоло воїна виступали краплі поту, а його шкіра червоніла від термічного тиску. — Мої воїни не зможуть пройти далі тридцяти кроків. Наші обладунки просто розплавляться.

— Залишайтеся на балконі й тримайте захисний контур, — наказав Каелен.

Він розвернувся до мене, витягуючи зі свого пояса два срібні амулети з вирізьбленими драконячими рунами, і закріпив їх на моїх зап'ястях. Срібло миттєво відгукнулося, вбираючи надлишок тепла й створюючи навколо мене щільний, прозоро-синєвий шар магічного повітря, у якому дихалося легко й вільно.

— Готова, Аеліно? — запитав він, беручи мене за руку.

— Починаймо.

Ми почали спускатися вузькою кам'яною стежкою прямо до епіцентру стихійного шторму.

Щокроку магія ставала все більш відчутною. Вона не просто вирувала навколо — вона намагалася пробити наш захист. Велетенський блакитний кристал, що висів над печерою, раптово здригнувся, випустивши в наш бік потужний розряд концентрованої магічної блискавки.

— Щит! — вигукнула я, викидаючи ліву руку вперед.

Срібний перстень батька на моєму пальці вибухнув яскравим, сліпучо-блакитним сяйвом. З моїх долоней вирвалася широка хвиля магії Берегині, яка розплескалася в повітрі у вигляді велетенського прозорого щита, розшитого золотими візерунками. Блискавка із гуркотом врізалася в мій захист, розпадаючись на тисячі безпечних синіх іскор, які м'яко осіли на каміння.

Каелен реагував миттєво. Він зробив крок уперед, вихоплюючи з-за спини свій дворучний меч. Натиснувши на таємну руну на руків'ї, він спрямував у клинок власне темне полум'я. Меч спалахнув яскравіше за сонце, покриваючись шаром золотого магічного вогню.

— Я втримую вихори, ти гармонізуєш ядро! — закричав він крізь рев стихії.