Глава 10. Клятви у світлі трьох місяців

Новина про зародження нового життя всередині нашого союзу розлилася затишним теплом по всьому Крижаному Гнізду. Якщо раніше воїни-драконіди та жителі гірських селищ шанували мене як Володарку й Берегиню, яка врятувала Джерело від руйнування, то тепер у їхніх поглядах з'явилася майже молитовна ніжність. Для напівдикого, суворого краю, де кожен рік виборювався у лютих заметілей, поява дитини у засновників нового союзу означала остаточне благословення самих гір.

Мій стан протікав дивовижно легко, наче сама магія Джерела допомагала моєму тілу носити цей крихітний вогняний вуглик. З кожним тижнем я все виразніше відчувала, як усередині мене сплітаються дві абсолютно різні, але рівноправні сили: прозоро-блакитне світло Берегинь і спалюючий, золотисто-багряний імпульс Дракона. Дитина не виснажувала мене — навпаки, вона додавала мені спокою та небувалої раніше впевненості.

Сьогоднішній вечір був особливим для всього клану. Наставала Ніч Трьох Місяців — рідкісне астрономічне явище, яке траплялося лише раз на п'ятдесят років, коли три супутники нашого світу вишиковувалися в єдину лінію над Горгонським хребтом. У цей час магічні жили гір наповнювалися прадавнім сяйвом, а межа між світом людей і стихіями ставала тонкою, наче прозорий шовк.

Усі центральні зали та відкриті галереї фортеці були прикрашені гірляндами з гірського кришталю та свіжого хвойного гілля, що наповнювало повітря смолистим, бадьорим ароматом. З долини прибули нові делегації: старійшини вільних міст, майстри-ковалі, які виковували для нашого війська загартовані обладунки, та купці з далеких південних морів.

Я стояла перед дзеркалом у своїх покоях, поки Марта допомагала мені вдягати урочисту сукню.

Це було справжнє диво кравецького мистецтва: глибокого бірюзового кольору тканина, яка при найменшому русі переливалася срібними та золотими відблисками, нагадуючи поверхню замерзлого озера під сонцем. Корсет більше не стягував мої груди й стан, а м'яко підкреслював ледь помітне круглястість мого живота. На плечі лягала легка мантія із білосніжного оксамиту, скріплена на грудях амулетом Сльози Джерела.

— Ви виглядаєте як справжня королева з прадавніх казок, панянко Аеліно, — м'яко мовила Марта, закріплюючи у моєму заплетеному темному волоссі діадему з прозорих драконячих кристалів. — За всі мої шістдесят років у цьому замку я ніколи не бачила, щоб Крижане Гніздо було таким світлим і теплим.

— Це не моя заслуга, Марто, — усміхнулася я, торкаючись кристала на шиї. — Ми всі відбудували цей дім разом.

— Не применшуйте своєї ролі, — похитала головою сива жінка, і в її сірих очах з'явилися теплі сльози. — До вашого приходу Володар Каелен був схожий на самотню крижану скелю. Він жив лише обов'язком і війною. Ви навчили його посміхатися й вірити людям.

Двері кімнати тихо відчинилися, і на порозі з'явився Каелен.

У своєму парадному чорному оксамитовому камзолі із широким срібним коміром і важким ланцюгом володаря на плечах він виглядав велично й небезпечно. Його золоті очі миттєво знайшли моє віддзеркалення у дзеркалі. Він застиг на порозі, не в змозі відвести від мене погляду, і Марта, зрозумівши все без слів, тихо схилила голову й вислизнула з покоїв, зачинивши за собою двері.

Каелен повільно підійшов до мене ззаду. Його великі, гарячі долоні обережно лягли на мої плечі, а потім ковзнули нижче, м'яко накриваючи мій живіт.

— Ти сліпуча, Берегине, — тихо прошепотів він, опускаючи підборіддя на моє плече й дивившись на наше віддзеркалення. — Щоразу, коли я дивлюся на тебе, мені здається, що це лише сон і я можу прокинутися в порожньому замку серед снігів.

— Це не сон, Драконе, — я повернула голову й приторкнулася губами до його скроні. — Я тут. I я нікуди не піду.

— Як почувається наш малий бешкетник? — посміхнувся він, і його долоня трохи сильніше притиснулася до мого живота.

— Спить, — відповіла я з теплотою. — Але як тільки ми спустимося до Джерела під час вирівнювання місяців, думаю, він відгукнеться на силу гір.

— Тоді ходімо, Володарко. Наш народ чекає на нас.

Святкування на Верхній галереї та у Великому залі вирувало з небувалим розмахом. Величезні каміни палахкотіли яскравим вогнем, розганяючи найменші тіні, а довгі дубові столи заставлені стравами з гірської дичини, свіжого хліба, рідкісних південних фруктів та заморського вина.

Коли ми з Каеленом вийшли до гостей, тримаючись за руки, зал вибухнув вітальними вигуками. Воїни піднімали вгору кубки та мечі, старійшини схиляли голови у глибокій повазі, а людські дівчата кидали під наші ноги пелюстки гірських квітів. Поруч із Даріоном сиділа моя сестра Лія, яка з захватом слухала розповіді про стародавні битви й сміялася, смакуючи солодкі південні солодощі.

Але головна частина Ночі Трьох Місяців мала відбутися не біля бенкетних столів.

Коли нічне небо досягло своєї найвищої точки і три місяці — срібний, блакитний та багряний — утворили у висі ідеальну вертикальну лінію, ми з Каеленом і найдовіренішими воїнами спустилися у найнижчі яруси, прямо до чаші Джерела.

Усередині велетенської печери панувала дивовижна, молитовна тиша. Рідке золото у чаші більше не ревіло й не вирувало. Під прямим впливом світла трьох місяців, що пробивалося крізь спеціальний отвір у високому склепінні скелі, магічна стихія змінила свій колір. Вона стала прозоро-перламутровою, відпромінюючи дивовижні лазурові та золоті іскри.

Каелен підвів мене до самого краю чаші.

— Під час ритуалу Трьох Місяців володарі Крижаного Гнізда дають обітницю землі, — мовив він, дивившись на мене з глибокою повагою. — Але сьогодні вперше за триста років цей обряд буде повним. Обітницю даватимуть і Дракон, і Берегиня.

Я зробила крок уперед і простягнула обидві долоні над перламутровим сяйвом Джерела. Каелен став поруч і поклав свої руки поверх моїх.

Ми заплющили очі й занурилися в спільну магічну медитацію.

У той же мить моя свідомість вирвалася за межі власного тіла. Я відчула весь замок одразу: кожен чорний базальтовий камінь, кожну вежу, кожну людину, яка зараз святкувала у залах нагорі. Але моя сила не зупинилася на мурах Крижаного Гнізда. Вона розлилася далі — по всьому Горгонському хребту, проникаючи у найглибші гірські жили, оживляючи замерзлі джерела та наповнюючи силою вікові соснові ліси в долинах.