Глава 9. Новий світанок над Горгонськими піками

Перші місяці після складання Клятви Крові промайнули в дивовижному, гармонійному ритмі, де державні справи, магічне навчання, розбудова земель та пристрасть переплелися в єдиний цілісний візерунок. Замок, який колись здавався мені похмурим, холодним і неприступним базальтовим монолітом, остаточно змінився.його стіни більше не дихали смертельним морозом, а в широких галереях і внутрішніх дворах Крижаного Гнізда щодня лунали кроки воїнів, сміх гірських жителів і дзвінкий, безтурботний голос моєї молодшої сестри Лії.

Джерело в найнижчих ярусах підземелля більше не вимагало від Каелена цілодобового виснажливого контролю та важкої праці на межі людських і драконячих сил. Моя магія Берегині, м'яко сплітаючись із його первісним вогнем, утворила стійкий, незламний магічний купол над усім Горгонським хребтом.

Рідке золото у велетенській чаші тепер пульсувало рівно, м'яко й заспокійливо. Його глибокі артерії розносили життєдайне тепло по всіх закутках фортеці, зцілюючи найдавніші тріщини в базальтових плитах і наповнюючи силою не лише стіни, а й землі в долинах під нами.

Сьогоднішній ранок видався дивовижно тихим і ясним.

Я стояла на відкритій терасі Східної вежі, спираючись долонями на теплий, гладко оброблений камінь парапету. Легкий морозний вітер більше не обпікав шкіру — завдяки затишному магічному куполу він лише приємно освіжав обличчя. На мені була вишукана сукня з темно-золотистого оксамиту з довгими розрізаними рукавами, що відбивали світло ранкового сонця. На шиї м'яко мерехтіла Сльоза Джерела, а платинова діадема в моєму темному волоссі відкидала яскраві відблиски на базальтову стіну.

Унизу, на центральному брукованому подвір’ї, Даріон проводив тренування для молодих новобранців-драконідів і людських юнаків з долини. Стук дерев'яних мечів, дзенькіт щитів і гучні команди воєводи відбивалися від високих веж, створюючи неймовірне відчуття живого, пульсуючого ритму й цілковитої безпеки. Поруч із майданчиком, під наглядом Марти, Лія вчилася верховій їзді на гірському поні. Вона вже впевнено трималася в сідлі, і її щасливий сміх розлітався аж до моєї високої вежі.

Дивлячись на них, я мимоволі всміхнулася. Ще кілька місяців тому я чекала лише приниження, болю й повільного згасання в золотій клітці герцога Вальдена. А зараз я дивилася на світ, який допомогла врятувати й відбудувати власними руками.

— Знову роздумуєш про долю королівства, Володарко? — пролунав за моєю спиною знайомий, оксамитовий голос.

Каелен підійшов абсолютно безшумно. На ньому був простий чорний камзол із цупкої тканини без пишного срібного шиття, темне волосся було злегка скуйвовжене ранковим гірським вітром, а в золотих очах із вертикальними зіницями більше не було розпачу чи первісної люті — лише спокій, глибока ніжність і затишок.

Він обняв мене ззаду, м'яко притягуючи до своїх міцних грудей і ховаючи обличчя в моєму волоссі. Його руки вкривали мої долоні, і від його тіла віяло знайомим, спалюючим і водночас захисним теплом, яке давно стало для мене найбезпечнішим місцем у світі.

— Дивлюся на наш дім, Каелен, — тихо відповіла я, відкинувши голову на його широке плече й заплющивши очі від насолоди. — І намагаюся звикнути до думки, що все це — справжнє. Що більше немає отруйних загрози від дядька Олварда, немає герцога Вальдена з його темними амулетами, і що жодна людина чи темний маг не прийде знову руйнувати наше життя.

— Ніхто більше не наважиться ступити сюди з мором чи отрутою, — суворо, але м'яко мовив Каелен, повільно ковзаючи долонею по моєму передпліччю. — Південні провінції повністю визнали твої законні права на всі землі й маєтки роду Вальмор. Королівська рада в Столиці надіслала офіційні грамоти з печатками, якими запевнила свою вірність і мир із Горгонськими горами. Твоє ім'я тепер вимовляють із глибокою повагою і в розкішних палацах Півдня, і в найпростіших домівках гірських кланів. Але найголовніше — Джерело остаточно прийняло тебе як рідну й єдину Берегиню.

Він повільно розвернув мене до себе. Його гарячі пальці обережно торкнулися мого підборіддя, піднімаючи моє обличчя вгору. Погляд його золотих очей був настільки глибоким, палким і щирим, що в ньому можна було безслідно потонути.

— Ти подарувала цьому замку не просто магію та захист від руйнування, Аеліно, — прошепотів він, нахиляючись до моїх губ. — Ти подарувала йому нове життя й душу. І мені також.

Його поцілунок був повільним, глибоким і сповненим незламної вірності. Я міцно вхопилася за його плечі, відчуваючи, як у моїх венах слухняно й радісно відгукується блакитна іскра Берегині, переплітаючись із його гарячим, диким подихом у дивовижному танці двох рівних стихій.

Коли ми нарешті відсторонилися один від одного, щоб ковтнути повітря, Каелен не випустив мене зі своїх обіймів. Він ковзнув долонею нижче, м'яко поклавши свою гарячу руку на мій живіт.Його золоті зіниці на мить розширилися, а всередині них спалахнув яскравий, дивовижний вогник.

Я застигла, відчувши, як під його долонею — глибоко всередині мого тіла — затеплився новий, зовсім крихітний, але дивовижно яскравий вуглик. Це не була лише моя магія й не лише його вогонь. Це було переплетіння двох наших кровей, нове життя, яке тільки починало зароджуватися під захистом Сльози Джерела.

— Ти відчуваєш це? — тихо, майже молитовно запитав Каелен. Голос Володаря Драконів затремтів від глибокого хвилювання, якого я ніколи раніше в ньому не чула.

— Відчуваю... — прошепотіла я, накриваючи його долоню своєю рукою. На моїх очах з'явилися сльози чистого, непідробного щастя. — Нове життя. Наша дитина.

Каелен обережно, ніби я була зроблена з найкрихкішого кришталю, притягнув мене до себе й знову поцілував у чоло, а потім у щоки та губи.

— Наш рід не просто вижив, — прошепотів він, дивившись на мене з такою любов'ю, що моє серце калатало від захвату. — Він розквітає наново. Наш спадкоємець зросте у світі, де більше немає місця зраді та страху.