Глава 5. Тіні на снігу та кров на сталі

Базальтові стіни Крижаного Гнізда здригалися від ритмічних, важких ударів. Навіть тут, на засніженому оборонному валу південної вежі, де вітер вив мов скажений, відлуння таранних засобів герцога Вальдена розходилося вібрацією під підошвами моїх чобіт.

Я стояла на бійниці поруч із Даріоном, міцно стискаючи в пальцях Сльозу Джерела. Срібний амулет, подарований Каеленом, палав крізь тканину сукні й плаща, ніби живий вуглик. Кожен стук мого серця відгукувався в ньому теплою пульсацією, зв'язуючи мою свідомість із магією замку та з самим Драконом, який зараз перебував на найнижчому ярусі біля головних залізних воріт.

— Тримайте стрій! Подати смолоскипи до баліст! — лунали гучні команди Даріона.

Воїни-драконіди діяли злагоджено, без паніки й зайвих слів. Їхні бронзові лускаті обладунки мерехтіли під похмурим сірим небом Півночі. Вони звикли битися в цих умовах, але ворог, який обступив підніжжя скелі, був не звичайним людським військом.

Я нахилилася над зубчастим парапетом і затамувала подих.

Далеко внизу, у вузькій засніженій ущелині, розгорталося справжнє пекло. П'ятсот важкоозброєних найманців у чорно-червоних суркотах герцогства Вальден вишикувалися клинком. У центрі їхнього строю повільно просувалися три велетенські облогові машини, оббиті загартованим залізом. На кінцях таранних колод горіло не звичайне полум'я — це був гидкий, зеленкувато-чорний магічний вогонь, від якого над снігом піднімався отруйний, солодкуватий дим.

Позаду таранних машин, оточені колом кінної гвардії, стояли три постаті у важких багряних мантіях. Бойові жерці Столиці. Вони тримали в руках довгі срібні посохи, у вершинах яких оберталися темні сферальні кристали. Саме вони живили тарани чернечою, отруйною магією, розриваючи захисні закляття, висічені на камені замку.

— Вони використовують магію розкладу, — вицідила я крізь зуби, відчуваючи, як від зеленого полум'я всередині мене закипає гостра огида. — Це не просто облога. Вони намагаються отруїти Джерело прямо крізь скелю!

— Вони знають, що не зможуть взяти замок штурмом, — похмуро мовив Даріон, відтягуючи тятиву важкої арбалетної установки. — Їхня мета — пробити двері й увірватися всередину, поки отрута блокує магію Володаря.

У цей момент повітря над ущелиною розірвав такий страшний, первісний рев, що з найближчих круч посипалися снігові лавини.

З високої вежі над нами в небо злетіла велетенська тінь.

Це був Дракон. Його справжня, велична форма. Його луска була кольору нічного неба перед бурею — темно-синя, з металевим відблиском, а вздовж хребта спалахували яскраві золото-багряні руни. Розмах його крил перекривав пів ущелини, закриваючи собою похмуре сонце.

Каелен.

Моє серце стиснулося від дивовижного поєднання страху й захвату. Я вперше бачила його в цій формі. Це була не просто істота з казок — це було живе втілення самої гірської стихії, непереборне й нищівне.

Дракон зробив крутий віраж над військом ворога й випустив із пащі велетенський стовп сліпучо-золотого полум'я. Сніг в ущелині миттєво перетворився на пару, а перші ряди найманців разом із щитами й зброєю просто випарувалися в цьому вогняному пеклі.

Але жерці у багряних мантіях були готові. Вони підняли свої посохи вгору, і від кристалів вирвалися темно-зелені магічні ланцюги. Вони сплелися в повітрі у велетенську сітку, яка перехопила наступний потік вогню Каелена й сковала його крила. Дракон важко заричав, намагаючись розірвати магічні пута, і його падіння на скелі струсонуло увесь замок.

— Ні! — вигукнула я, роблячи крок до краю валу.

— Аеліно, ні! — Даріон схопив мене за плече. — Ти повинна залишатися під захистом рун!

— Вони отруюють його! — закричала я, вказуючи на жерців. Зелені ланцюги повільно впивалися в луску Каелена, залишаючи на ній чорні, димлячі опіки. — Якщо ці ланцюги дістануться його серця, він не зможе піднятися!

Я відчула, як Сльоза Джерела на моїй шиї запекла з такою силою, що на моїх очах виступили сльози. Крізь кристал до мене пробився слабкий, але чіткий стогін Каелена — не від болю, а від люті й отрути, яка намагалася зв'язати його волю.

Я заплющила очі й глибоко вдихнула морозне повітря.

«Ти — Берегиня. Ти — захист і гармонія».

Вуглик у моїх грудях вибухнув, розливаючись по тілу гарячим, прозоро-блакитним полум'ям. Я не стала чекати чиїхсь наказів. Я вирвала своє плече з хватки Даріона, ступила прямо на широкий парапет бійниці й простягнула обидві руки вниз, у напрямку зв'язаного Дракона та триклятих жерців.

— Аеліно, що ти робиш?! — закричав Даріон, але було запізно.

З моїх долоней вирвався не просто щит. З них пролився потужний, сяючий каскад чистої, блакитно-срібної магії. Вона розлилася над ущелиною, наче зоряне покривало, і м'яко накрила тіло Каелена.

Як тільки моя магія торкнулася його луски, зелені отруйні ланцюги жерців почали шипіти й розпадатися на попіл. Моя сила не била ворога — вона очищала, нейтралізувала темну отруту й повертала первісну енергію Каелену.

Дракон розплющив свої велетенські золоті очі. Він подивився вгору, прямо на мене, і в його погляді спалахнула дика, вдячна лють.

Він підвівся на міцні лапи, розправив визволені крила й видав такий гучний, переможний рев, що вся ущелина здригнулася. Одним помахом крил він змів зелену сітку, а потім обрушився на жерців, перетворюючи їхні магічні сфери та таранні машини на палаючі уламки.

Але моя магія не залишилася непоміченою.

З-поза лав розбитого війська на пагорб виїхав вершник у важкій золоченій броні. Його обличчя було приховане під заборолом, але я відразу впізнала цей сивий хахол волосся й коротку, обрізану бороду.

Герцог Вальден.

Він підняв свій важкий чорний арбалет, натягнутий магічною жилою, і направив його не на Дракона. Він направив його прямо на мене, де я стояла на високій бійниці, повністю відкрита для пострілу.

— Зрадниця! — його спотворений люттю голос пролунав навіть крізь гуркіт битви. — Твоя кров належить мені!