1

— Ноні, підготуй мій наряд.
— Усе вже готово, моя царице, — схиливши голову, відповіла служниця.
— Ось і настав цей день… — жінка стояла на балконі, вдивляючись у Блакитний Місяць. — Вона така прекрасна, — зітхнула важко, очікуючи початку обряду. — Підійди до мене, Ноні, не стій біля дверей. Відтоді, як ми разом, ти ніколи не залишала мене. Я рада, що ти поруч і сьогодні.
— Так, моя царице. Сьогодні ви станете на щабель сильнішою… і вагітною, — сумно посміхнулася служниця. — Для мене було честю служити вам.
— Ти дивно говориш, Ноні. Хочеш щось сказати?
— Головне, що цього разу без жертв, — протягнула вона майже благоговійно, не відводячи погляду від місяця, ніби шукаючи слова. — Завдяки вам, царице, нас більше не вбивають.
— Прошу, не називай мене так, коли ми наодинці.
— Але ж зараз із нами Місяць. У неї теж є вуха, — посміхнулася Ноні. — Ваша донька сьогодні почувається недобре. Від учора нічого не їла.
— Вона відмовлялася проходити обряд до вчорашнього дня. Хоч умови й змінилися, сам процес залишився тим самим — і вона не хоче миритися навіть із цим. Її впертість мене насторожує. Сила, яку ми отримуємо під час приходу Місяця, не дається просто так. Хм... Ти пам’ятаєш мене в її віці, Ноні? У неї зовсім інше сприйняття. Я тоді боялася власну матір. Була готова зробити все, аби тільки заслужити її похвалу. Але вона була непохитна.
— Ви надто її балуєте, — тихо промовила служниця.

Цариця перевела погляд на Ноні, її обличчя осяяла м’яка усмішка.
— Іди ближче, побудь зі мною, — промовила вона, беручи служницю за руку й лагідно притягуючи до себе.
— Так, моя повелителько, — злегка насмішливо відповіла та. — Сьогодні вашій доньці буде нелегко. Зараз вона бореться за право вибору. Дівчинка впертіша за вас, сміливіша й відважніша. Вона любить вас щиро, але її доля — її власна. Ми не маємо права змінювати її. Ця дитина гідна носити корону будь-якого рангу.
— Вона — моє життя. Я завжди буду поруч. Але їй потрібна сила. Без неї вона — звичайна людина. Люди запідозрять і визнають її негідною.
— А якщо вона не потребує тебе так, як ти — її? Якщо їй не потрібна сила твого роду?
— Яку нісенітницю ти верзеш? Вона завжди потребуватиме мене! Без сили вона зів’яне!
— Ти душиш її своєю любов’ю, — тихо, але впевнено сказала Ноні.
— Це неправда, — холодно відповіла цариця.

Подруги стояли мовчки, спостерігаючи, як бліде світло Місяця повільно ковзало по дахах храму.

— Ти б хотіла щось змінити? — тихо спитала Ноні. — Полюбити? Вийти заміж?

— Ти ж знаєш, це неможливо. І, якщо чесно, мені цього не потрібно. Чоловік потрібен лише для одного. Одна лише думка про те, що мені доведеться ділити з кимось кімнату… фу, — цариця скривилася з огидою.

— Це лише одне з правил твого роду, — м’яко відповіла Ноні. — Але що заважає й його порушити? Можливо, час остаточно переписати історію? Тепер ти й твоя донька — володарки власних доль. Ви можете змінити все по-своєму. Не всі чоловіки — просто знаряддя для продовження роду. Є ще й любов.

— Відтоді як ми перестали вбивати своїх запліднювачів, ми більше не можемо народжувати хлопчиків, — холодно відповіла цариця. — Це вже достатня жертва. А полюбити — означає втратити силу. Хто тоді захищатиме мій народ? Та й сама думка, що до мене торкатиметься чоловіча рука, викликає відразу. Ні, я ніколи не порушу законів предків заради чоловіка. Мені не потрібна ця дурна, безглузда любов. Хто взагалі вигадав її?

Вона зітхнула, гірко посміхнувшись:

— Я й так змушена розв’язувати проблеми сімей, які одружилися “з любові”. Казка для простолюдинів, які потім самі ж відмовляються від своїх почуттів. У мене й без того забагато турбот, щоб ще додавати якусь нікчемну любов. Втратити все — заради чоловіка? Краще вже померти самотньою.

— Так, але що скажеш про твою Еллу? — суворий погляд супроводжував слова Ноні. — І все ж я сподіваюся, що колись ти поступишся своїм переконанням.

— Досить цієї безглуздої розмови, — холодно обірвала цариця. — Я не народилася хлопчиком і не виправдала надій своєї матері. Але завдяки найкращому наставникові й учителю, я не поступаюся чоловікам у бою. Мені немає рівних. І сьогодні моя сила зросте. Я — дочка свого племені. Я не підведу його. Мені не потрібні інші переконання. Навіть твої.

— Тобі доведеться знову зійтися з батьком Елли… Як він погодився вдруге?

— Цього разу ми домовилися. Усе відбудеться швидко, без доторків і без прелюдій. Він вдячний мені — і допоміг знайти для доньки гідного мага. Для мене ж простіше зробити це з тим, кого я знаю.

— Ти правильно вчинила, дозволивши Еллі бачитися з батьком, — м’яко сказала Ноні. — Може, все ж не варто відкидати його спроби завоювати твоє серце? Йому ти справді небайдужа.

— Це було прохання Елли, — коротко відповіла цариця. — Інакше я б ніколи не погодилася. Те, що я дозволила доньці бачитися з батьком, зовсім не означає, що він може стати мені ближчим, ніж опліднювач .
— Моя царице… — почала вона тихо, ледве чутно. — А якщо ти помилишся? Якщо сила, яку ти збираєшся прийняти сьогодні, змінить тебе більше, ніж ти готова… і змінить доньку?

Цариця обернулася до неї, очі спалахнули холодом і рішучістю.

— Ноні… — її голос був глухий, майже шепіт, але пронизливий. — Я народилася для цього. Сила — моя спадщина. Я не помиляюся.

Ноні кивнула, але не відвела погляду. Місяць почав світлішати, сяйво стало майже яскравим, ніби слухало їхню розмову.

— Місяць  не лише світло… — прошепотіла служниця. — Він пам’ятає все, що ми робимо. І якщо ти не будеш обережна, то цей ритуал змінить не тільки тебе.

Цариця наблизилася до балкону, вдихнула нічне повітря, наповнене запахом холодної роси й каменю.

— Ти завжди боїшся за мене, Ноні. — М’яко торкнулася її руки. — Але сьогодні нічого не зламає мене. І донька… вона сильна. Її вибір буде її власним.

Місяць сяяв все яскравіше, кидаючи срібні відблиски на їхні обличчя. Тиша була така глибока, що здавалось, ніби сам світ затамував подих. І лише Ноні, стоячи поруч, відчувала, що завтра вже нічого не буде таким, як сьогодні.