1

— Ноні, підготуй мій наряд.
— Усе вже готово, моя царице, — схиливши голову, відповіла служниця.
— Ось і настав цей день… — жінка стояла на балконі, вдивляючись у Блакитний Місяць. — Вона така прекрасна, — зітхнула важко, очікуючи початку обряду. — Підійди до мене, Ноні, не стій біля дверей. Відтоді, як ми разом, ти ніколи не залишала мене. Я рада, що ти поруч і сьогодні.
— Так, моя царице. Сьогодні ви станете на щабель сильнішою… і вагітною, — сумно посміхнулася служниця. — Для мене було честю служити вам.
— Ти дивно говориш, Ноні. Хочеш щось сказати?
— Головне, що цього разу без жертв, — протягнула вона майже благоговійно, не відводячи погляду від місяця, ніби шукаючи слова. — Завдяки вам, царице, нас більше не вбивають.
— Прошу, не називай мене так, коли ми наодинці.
— Але ж зараз із нами Місяць. У неї теж є вуха, — посміхнулася Ноні. — Ваша донька сьогодні почувається недобре. Від учора нічого не їла.
— Вона відмовлялася проходити обряд до вчорашнього дня. Хоч умови й змінилися, сам процес залишився тим самим, вона не хоче миритися навіть із цим. Її впертість мене насторожує. Сила, яку ми отримуємо під час приходу Місяця, не дається просто так. Хм... Ти пам’ятаєш мене в її віці, Ноні? У неї зовсім інше сприйняття. Я тоді боялася власну матір. Була готова зробити все, аби тільки заслужити її похвалу. Але вона була непохитна.
— Ви надто її балуєте, — тихо промовила служниця.

Цариця перевела погляд на Ноні, її обличчя осяяла м’яка усмішка.
— Іди ближче, побудь зі мною, — промовила вона, беручи служницю за руку й лагідно притягуючи до себе.
— Так, моя повелителько, — злегка насмішливо відповіла та. — Сьогодні вашій доньці буде нелегко. Зараз вона бореться за право вибору. Дівчинка впертіша за вас, сміливіша й відважніша. Вона любить вас щиро, але її доля — її власна. Ми не маємо права змінювати її. Ця дитина гідна носити корону будь-якого рангу.
— Вона — моє життя. Я завжди буду поруч. Але їй потрібна сила. Без неї вона — звичайна людина. Люди запідозрять і визнають її негідною.
— А якщо вона не потребує тебе так, як ти — її? Якщо їй не потрібна сила твого роду?
— Яку нісенітницю ти верзеш? Вона завжди потребуватиме мене! Без сили вона зів’яне!
— Ти душиш її своєю любов’ю, — тихо, але впевнено сказала Ноні.
— Це неправда, — холодно відповіла цариця.

Подруги стояли мовчки, спостерігаючи, як бліде світло Місяця повільно ковзало по дахах храму.

— Ти б хотіла щось змінити? — тихо спитала Ноні. — Полюбити? Вийти заміж?

— Ти ж знаєш, це неможливо. І, якщо чесно, мені цього не потрібно. Чоловік потрібен лише для одного. Одна лише думка про те, що мені доведеться ділити з кимось кімнату… фу, — цариця скривилася з огидою.

— Це лише одне з правил твого роду, — м’яко відповіла Ноні. — Але що заважає й його порушити? Можливо, час остаточно переписати історію? Тепер ти й твоя донька — володарки власних доль. Ви можете змінити все по-своєму. Не всі чоловіки — просто знаряддя для продовження роду. Є ще й любов.

— Відтоді як ми перестали вбивати своїх запліднювачів, ми більше не можемо народжувати хлопчиків, — холодно відповіла цариця. — Це вже достатня жертва. А полюбити — означає втратити силу. Хто тоді захищатиме мій народ? Та й сама думка, що до мене торкатиметься чоловіча рука, викликає відразу. Ні, я ніколи не порушу законів предків заради чоловіка. Мені не потрібна ця дурна, безглузда любов. Хто взагалі вигадав її?

Вона зітхнула, гірко посміхнувшись:

— Я й так змушена розв’язувати проблеми сімей, які одружилися “з любові”. Казка для простолюдинів, які потім самі ж відмовляються від своїх почуттів. У мене й без того забагато турбот, щоб ще додавати якусь нікчемну любов. Втратити все — заради чоловіка? Краще вже померти самотньою.

— Так, але що скажеш про твою Еллу? — суворий погляд супроводжував слова Ноні. — І все ж я сподіваюся, що колись ти поступишся своїм переконанням.

— Досить цієї безглуздої розмови, — холодно обірвала цариця. — Я не народилася хлопчиком і не виправдала надій своєї матері. Але завдяки найкращому наставникові й учителю, я не поступаюся чоловікам у бою. Мені немає рівних. І сьогодні моя сила зросте. Я — дочка свого племені. Я не підведу його. Мені не потрібні інші переконання. Навіть твої.

— Тобі доведеться знову зійтися з батьком Елли… Як він погодився вдруге?

— Цього разу ми домовилися. Усе відбудеться швидко, без доторків і без прелюдій. Він вдячний мені, допоміг знайти для доньки гідного мага. Для мене ж простіше зробити це з тим, кого я знаю.

— Ти правильно вчинила, дозволивши Еллі бачитися з батьком, — м’яко сказала Ноні. — Може, все ж не варто відкидати його спроби завоювати твоє серце? Йому ти справді небайдужа.

— Це було прохання Елли, — коротко відповіла цариця. — Інакше я б ніколи не погодилася. Те, що я дозволила доньці бачитися з батьком, зовсім не означає, що він може стати мені ближчим, ніж опліднювач .
— Моя царице… — почала вона тихо, ледве чутно. — А якщо ти помилишся? Якщо сила, яку ти збираєшся прийняти сьогодні, змінить тебе більше, ніж ти готова… і змінить доньку?

Цариця обернулася до неї, очі спалахнули холодом і рішучістю.

— Ноні… — її голос був глухий, майже шепіт, але пронизливий. — Я народилася для цього. Сила — моя спадщина. Я не помиляюся.

Ноні кивнула, але не відвела погляду. Місяць почав світлішати, сяйво стало майже яскравим, ніби слухало їхню розмову.

— Місяць  не лише світло… — прошепотіла служниця. — Він пам’ятає все, що ми робимо. І якщо ти не будеш обережна, то цей ритуал змінить не тільки тебе.

Цариця наблизилася до балкону, вдихнула нічне повітря, наповнене запахом холодної роси й каменю.

— Ти завжди боїшся за мене, Ноні. — М’яко торкнулася її руки. — Але сьогодні нічого не зламає мене. І донька… вона сильна. Її вибір буде її власним.

Місяць сяяв все яскравіше, кидаючи срібні відблиски на їхні обличчя. Тиша була така глибока, що здавалось, ніби сам світ затамував подих. І лише Ноні, стоячи поруч, відчувала, що завтра вже нічого не буде таким, як сьогодні.