Частина 5 - Україна, м. Запоріжжя, вечір, 18 вересня 2020 р.

Вона збиралася сьогодні знову піднятися на горище. Щодня, останні два тижні баба Фіма долала півкола сходів. Вона облаштовувала кімнату. Кімнату на горищі для її улюблених ляльок. Не годиться, щоб милі лялечки стояли по кутках і валялися коридором. А на горищі багато місця, там можна облаштувати гарну кімнату.

Виходячи із кухні, стара жінка випадково зачепила стегном стілець, на якому сиділа дівчинка-лялька. Стілець різко сіпнувся убік, а дівчинка впала на підлогу. Впала та розбилася. Голова тріснула, а рука надламалася у лікті. Наче лялька була з порцеляни.

- Машуньо, ох ти ж, моя гарна ... - охнула стара і схилилася над лялькою. Підняла зламану руку і спробувала прилаштувати на місце. Але марно. Зітхнувши, Фіма пішла за віником та совком. Прибравши залишки ляльки, стара віднесла їх у підвал і поклала у величезну скриню.

У неї вже лежали частини таких самих розбитих ляльок: руки, ноги, голови окремо від тіл. Тріснуті обличчя, перекошені посмішки та відламані губи та пальці. Застиглий погляд блакитних і карих очей, відкриті маленькі роти і практично натуральне волосся. Наче це й не ляльки зовсім…

Фіма знову зітхнула і опустилася навколішки біля скрині. Оглянувши сумними очима розбиті ляльки, стара погладила їх по волоссю. Похитавши головою, вона підвелася і тихими кроками пішла нагору. Все ж таки потрібно дістатись сьогодні до горища, нові поселенці не чекатимуть. 

Відкладена справа на потім зазвичай збирається до купи таких справ. Фіма знала про це на власному досвіді. Стара жінка щільно зачинила підвал і двері в комору і попрямувала до сходів. На старому годиннику стрілки показували без двадцяти одинадцять. Перші сходи зрадливо рипнули під ногами старої.